Прокляте небо. Наталія Довгопол

вб’є мене раніше».

      Та того вечора Євку до пані Серафими не пустили. Її покоївка сповістила, що пані нездужає та не велить нікого приймати. Гора з пліч звалилася й дихати нарешті зробилося легше. Вона вижила в палаці ще один день. А кожен день в палаці тепер скидався на подвиг.

      Додому Євка йшла в супроводі своїх добрих друзів – жаб і цвіркунів. І одні й другі заходилися співом, зливаючись у різноголосому хорі. Євка уявляла, що вони співають про ніч, яка так несподівано рано спустилася з неба, про рясну росу на траві й прохолоду. Сьогодні знову в селі вулиця, тож Євка, не слухаючись матері, знову пішла лісом – якнайдалі від настирних хлопаків. Вона була така виснажена, що хотілося лягти й заснути без сновидінь, щоб зранку прокинутися вільною від наказу княгині і щоб ніколи не ставати докажчицею. І нехай Амір і видається їй дивним і навіть жорстким, вона сама не зобов’язана ставати такою ж…

      Раптом у листі щось зашаруділо. Євка вчасно відсахнулася, бо за мить із куща вистрибнув сам Амір Антоній Вітовський, тримаючи за вуха спійманого в тенета зайця.

      У темряві його очі блиснули двома жевріючими вуглинами. Було в них щось дике, звірине, від чого хотілося тікати не розбираючи дороги. Євка оступилася й упала з голосним оханням. Відбігши вбік, Амір озирнувся, постояв хвильку, вдивляючись у ліс, і зник у гущавині.

      Запала тиша. Спершись на дрючок, Євка поволі підвелася. Підвернута нога боліла, але сяк-так іти можна було.

      – Що за напасть! Про вовка промовка! – лютуючи, викрикнула вона в сутінкове небо. – Налякав до півсмерті, штовхнув – і хоч би що! Будуть, будуть з тебе пани, як так по-панськи поводишся…

      Кущі знову зашаруділи. Десь неподалік із дерева здійнялася зграя ворон.

      Дитина під констеляцією Риб

      Коли наступного ранку, кульгаючи, Євка виносила паничам письмове приладдя, вона заклякла на виході з палацу. Пан Вітовський несподівано повернувся додому, і зараз він вишикував всіх своїх дітей на галявині перед квітником, наказуючи Амірові вийти наперед.

      – Скажи-но, Аміре, голубе… Хіба я тебе сюди, до себе додому, привіз, наче рідного сина, для того, щоб ти поводився, мов татарин з-під Чортомлику?

      Скуйовджене волосся спадало на очі, затулячи погляд зацькованого звіра. Новесенький жупан із червоного сукна здавався знятим із чужого плеча, смішно й недоречно накинутим на напівдикого татарського кочівника.

      – Учитель каже, що ти відстаєш з усіх предметів. Але замість того, щоб старанно вчитися, як твої брати й сестра, ти бігаєш ночами по лісах?

      Навіть здалеку Євка могла побачити, як міцно Амір стиснув і без того тонкі губи, як затрусилися його плечі. Він не каявся й не виправдовувався. Він мовчав.

      – Я кого питаю?! – раптом підвищив голос батько. – Де ти був учора після заходу сонця?

      – Зі мною, пане.

      Відпустивши двері палацу, за якими вона весь цей час ховалася, Євка вийшла наперед. Її немов пойняло вогнем, але дівчина продовжила ступати, шкутильгаючи, аж доки не опинилася біля пана та