Прокляте небо. Наталія Довгопол

якийсь жарт? – раптом спохмурнів пан Вітовський, озираючись на здивовані обличчя вчителя та його дітей. – Як таке може бути, що..?

      Учитель відкашлявся. Він теж трохи зблід.

      – Ясновельможний, – повагом проказав він, щось уважно обдумуючи.

      Євка помітила, як у нього затрусилися руки.

      – Ця дитина… Я маю ще перевірити, але схоже… Схоже, що вона має надзвичайний талант в арифметиці.

      – Вона порушила мій наказ триматися якнайдалі від паничів! Вона посміла тявкнути, коли її не питали!..

      – Милостивий пане, я розумію твій гнів, – схилив голову Орест. – Але якщо вона так добре впливає на паничів, та й панночка Марта просила за неї нещодавно, тож нехай ця дівка й далі приходила б до нас на уроки.

      Антанас фиркнув і поправив на лобі шапку. Євка помітила крапельки поту, що стікали на його обпалене сонцем червоношкіре обличчя.

      – Що ж… нехай! Але дивись сюди, дівко, – взяв її за комір сорочки біля самого горла пан. – Не забувай, де твоє місце! Ніколи не забувай!

      Усе скінчилося так само несподівано, як і почалося, – учитель дав завдання та відпустив паненят до обіду, а Євці велів чекати на нього на тій самій лаві під калиною.

      Коли він прийшов, Євка сиділа із заплющеними очима, поклавши долоні на груди й стримуючи своє серце – щоб так сильно не калатало.

      – Скільки тобі років? – сів поруч він.

      – Та… уже більше тринадцяти… – несміливо відповіла Євка, бо розгубилася в його присутності.

      Це вперше з того дня вона лишилася з учителем на самоті.

      – Твої іменини… Зажди, тебе назвали на честь святої Євдокії, отже, ти народилася…

      – …першого березня, – одночасно з учителем сказала Євка.

      Дівчина скоса поглянула на пана Ореста й побачила, що його обличчя зробилося кольору крейди.

      – Цього не може бути… Дитина під констеляцією Риб… – ледь чутно пробурмотів він.

      – Пане вчителю? Що ти кажеш?

      – Нічого… Я кажу лише, що відтепер ти мусиш приходити на всі уроки й працювати разом із усіма. Зрозуміла?

      – Так, пане вчителю, – схилила голову Євка.

      Насправді вона не розуміла нічогісінько, лише відчувала. Глибоко всередині, десь аж біля серця, вона знала, що зараз відбувалося щось важливе й неймовірне. Те, що змінить усе її життя.

      Потім вона пленталася на кухню, літаючи десь у захмарних висотах і підтягуючи за собою уражену ногу.

      Амір наздогнав її в коридорі, сильно штурхнув плечем, заступаючи шлях.

      – Я не просив за мене заступатися, – різко випалив він, дивлячись їй просто у вічі.

      – А я що, заради тебе це зробила, думаєш? – треба було щось говорити, і Євка сказала перше, що прийшло в голову.

      Від того вовчого погляду напівтатарина її коліна підгиналися, але вона силкувалася не виказувати страх. Не можна показувати звіру, що ти його боїшся.

      – Просто це був єдиний шлях, щоб мене помітив пан учитель і я змогла бути на уроках разом із вами! – ледь не вигукнула Євка, і лише потім збагнула, що не можна так розмовляти з паничем і чим