Візит до Імператора. Марина и Сергей Дяченко

тепер назавжди ізолюють? Щоб я жив усе життя за ґратами, як прожив перші роки?

      Олександр насилу відвів очі. Кімната була більша, Олександр стояв тепер спиною до камери, а Денис – лицем. Щоправда, можливо, тут не одна камера… У вікно билася муха. Страшна історія, моторошна – ось так прожити все ж-життя, як самотній ж-жук на віконному склі…

      – Ні, – сказав Олександр і закашлявся, бо голос раптом сів. – Ти ж не хочеш самотності? Тобі пропонували дистанційне навчання, ти відмовився. Тобі пропонували програму адаптації, але ти захотів у нормальну школу…

      Денис кивнув:

      – Я хотів поспілкуватися з різними людьми. Це ж природно?

      Олександр відчував його погляд щокою.

      – Що трапилося там, в експедиції? Ти знаєш?

      – Мене багато разів запитували. Я все розповів. Ви ж читали мої звіти?

      – Згідно із законом, – уточнив Олександр, – потрібна дуже вагома причина, щоб замкнути підлітка проти його бажання. Але якщо всюди, де ти з’явишся, будуть вмирати люди…

      – Але чому вони будуть вмирати? З якої причини? – В голосі хлопця почувся втомлений подив. – До чого тут я?!

      «Ось і я не знаю».

      Денис перетнув кімнату. Взяв волейбольний м’яч, що закотився у куток, підкинув на руці.

      – Ви граєте у волейбол?

      – Ні. Тільки раніше, в юності…

      М’яч ударився об стіну, обшиту деревом.

      – У кімнаті краще не грати, – винувато сказав Денис.

      М’яч вдарився ще раз, косо відскочив від декоративного керамічного світильника і з силою вдарив у щось крихке над вхідними дверима. Посипалися крихітні скалки.

      – Камера, – сказав Денис розгублено. – От так халепа… Я камеру випадково розбив…

      Олександр майже проти волі подивився йому в очі.

      – Ви нікому не сказали в комісії, що знали мого батька, – сказав Денис.

      – Звідки ти… звідки ти взяв?

      – А матір ви бачили всього лише раз. Але вона добре вас запам’ятала.

      – Тобі розповідали? Про мене?!

      – З вас все й почалося, – сказав Денис. – Батька відрахували із загону. Він знайшов інший спосіб повернутися в експедицію. Він одружився з мамою. Яка була кепським інженером. Але ідеально підходила на роль матері, особливо в поєднанні з моїм татусем у ролі батька…

      – І він все це тобі розповів?!

      – Зізнайтеся, Олександре. Що ви зробили, аби батька відрахували із загону претендентів?

      – Нічого. Правда.

      – Шкода, якщо так.

      Хлопчисько раптом посміхнувся дивною посмішкою. М’язи його обличчя затремтіли. Олександр мимоволі позадкував до дверей.

      – Камера розбилася, – сказав Денис. – Але у вас із собою пристрій. Щоденник. Ви усе записуєте.

      – Це моя робота.

      – А лікар нізащо не зайде. Вона боїться зі мною зустрічатися.

      – Ти фантазуєш…

      – Батько був вашим другом. Кращим другом. До однієї розмови. Вночі, під час дощу. Ви йшли пішки до станції. Пам’ятаєте?

      – Він що, і про розмову розповів тобі?