Карта днів. Ренсом Риггз

весело проводити час! – проспівала Олівія.

      – Пробач, ми зламали частину твого будинку, – озвалася Бронвін.

      – Що означає «ми»? – запитав Єнох.

      – Не можу дихати… – Я хапнув ротом повітря. – Сильно здавили…

      Юрба навколо трохи розступилася, щоб я міг дихнути. І тоді в щілину, що утворилася, уліз Г’ю та штовхнув мене в груди:

      – Ти ж знаєш, що ми не всі тут, правда ж?

      Навколо нього швидкі нервові кола нарізала самотня бджола. Усі подалися назад, даючи Г’ю та його сердитій бджолі певний простір.

      – Коли ти сказав, що радий, що ми були усі, – так ми тут не всі.

      Мені вистачило миті, щоби зрозуміти, що він мав на увазі, і тоді мені стало соромно.

      – Пробач мені, Г’ю. Я не забув про Фіону.

      Він подивився вниз, на свої пухнасті смугасті шкарпетки:

      – Інколи мені здається, наче всі, крім мене, про неї забули.

      Його нижня губа затремтіла, і тоді він міцно стис кулаки, щоби припинити це.

      – Вона не мертва, ти ж знаєш, – продовжив він.

      – Сподіваюсь, це правда.

      Він із викликом глянув мені просто в очі:

      – Не мертва.

      – Окей. Не мертва.

      – Я дуже сумую за нею, Джейкобе.

      – Ми всі сумуємо, – відказав я. – Я не забув її й ніколи не забував.

      – Вибачення прийнято, – сказав Г’ю, затим витер собі обличчя, повернувся на підборах та вийшов із кімнати.

      – Повірте мені, – озвався Мілард за мить, – це був прогрес.

      – Тепер він із нами навіть не розмовлятиме, – промовила Емма. – Він розлючений і не захоче дивитися правді в очі.

      – А ви не думаєте, що, припустімо, Фіона могла якось вижити? – спитав я.

      – Я оцінив би це як малоймовірне, – відповів Мілард.

      Пані Сапсан поморщилася та приклала пальця до губ, безшумно ковзнула до нас через усю кімнату, поклала нам руки на спини та почала таємну нараду.

      – Ми відправили запит до кожної часової петлі та до кожної громади дивних, із якими ми контактуємо, – повідомила вона тихо. – Ми розповсюдили офіційні комюніке, інформаційні бюлетені, фотографії, детальний опис Фіони. Я навіть відправила голубиних скаутів пані Королик, щоб вони там оглянули всі ліси. Досі нічого.

      Мілард зітхнув:

      – Якби вона, бідолашна, була жива, хіба вона б уже не з’явилася тут? Нас неважко знайти.

      – Я теж так думаю, – сказав я. – А ніхто не пробував шукати її… м-м?..

      – Її тіло? – спитав Мілард.

      – Міларде, будь ласка, – обурилася директорка.

      – Це було неделікатно? Мені слід було вибрати менш точний термін?

      – Просто розмовляй тихіше, – шикнула на нього пані Сапсан.

      Міларду не бракувало почуттів; просто йому не завжди вдавалося брати до уваги почуття інших.

      – Падіння, яке, можливо, убило Фіону, – продовжив Мілард, – сталося в часовій петлі, розташованій у звіринці пані Королик, котрий звідтоді лежить у руїнах. Якщо її тіло було там, його вже неможливо відновити.

      – Я от усе думаю,