Карта днів. Ренсом Риггз

вперлася ногами та схопилася обома руками за ручку.

      – Що ти?.. – Я ще не встиг спитати, а вона одним потужним ривком угору вже вирвала дверцята, зірвавши їх із завіс. Але, враховуючи їхню вагу та прикладену до них енергію, дверцята не припинили свій рух, а, вирвавшись із рук дівчини, пролетіли через усе приміщення та врізалися в дальню стіну, пробивши її. Я навіть відчув, як ударна хвиля від зіткнення штовхнула мене назад.

      – Ой, попала, – пролепетала Бронвін у відносній тиші (якщо не рахувати роботи двигуна на нульовій передачі).

      Гараж почав нагадувати мені деякі з тих розбомблених будівель, що я бачив у Лондоні під час війни.

      – Бронвін! – крикнула Емма, опускаючи руки, якими щойно прикривала собі маківку. – Ти ледве не відірвала комусь голову!

      Я пірнув в отвір, що виник на місці вирваних дверцят, потягнувся рукою повз сплячого батька, що знай собі хропів, та вирвав ключі із замка запалювання. Моя мати спала в батька на плечі. На задньому сидінні в обіймах одне одного спали мої дядьки. Незважаючи на гамір навколо, ніхто з тих, хто в машині, навіть не ворухнувся. Я знав лише один засіб, який міг уганяти людей у такий глибокий сон, – це порошкоподібний виріб Матінки Пилок. Коли я виліз із машини, то побачив Бронвін, котра тримала в руці кисет із цим засобом та намагалася пояснити, що сталося.

      – Той чоловік іззаду, – промовила вона, показуючи пальцем на мого дядька Боббі, – я бачила, як він дістав свій… маленький такий…

      Вона дістала з кишені дядьків телефон.

      – Мобільник, – підказав я.

      – Точно, його, – продовжувала вона. – Так я його відібрала. І тоді вони так оскаженіли, як зграя тхорів у мішку. І тоді я зробила так, як пані Сапсан мені показувала…

      – Ти застосувала порошок? – спитала пані Сапсан.

      – Я дмухнула ним точно на них, але вони не заснули одразу. Джейкобів тато завів машину, але замість поїхати вперед, він… він… – Бронвін показала рукою на пом’яті гаражні ворота. Слова в неї закінчилися.

      Пані Сапсан погладила її по руці:

      – Усе гаразд, дорогенька. Ти все зробила правильно і точно.

      – Ага, – озвався Єнох. – Точно в стіну.

      Ми озирнулися та побачили інших дітей, які спостерігали за нами, щільно збившись у проході до вітальні.

      – Я наказувала всім лишатися на місці, – зауважила пані Сапсан.

      – Після такого? – заперечив Єнох.

      – Пробач мені, Джейкобе, – звернулася до мене Бронвін. – Вони так сварилися, і я не знала, що робити. Я ж не зашкодила їм?

      – Гадаю, ні, – відповів я. Я вже колись був випробував на собі солодкий сон, викликаний порошком Матінки Пилок, і цей гараж був не найгіршим місцем, щоби комусь провести в ньому ще кілька годин. – Можу я побачити телефон мого дядька?

      Бронвін передала його мені. Екран був розбитий і вкритий тріщинами, схожими на павутину, але, коли засвітився, виявився читабельним. На ньому я побачив низку есемесок від моєї тітки:

      «Що сталося?»

      «Коли будеш дома?»

      «Все ОК?»

      У відповідь дядько Боббі почав був набирати