Тримайся за повітря. Марія Ткачівська

дивилася у сонник? Можливо, якась дорога.

      – У мене немає сонника. Знаю тільки, що каламутна – це погано, – коментувала Оксана.

      Соломія звикла, що Оксана всіх розраджує, а тут – захмарилася, начебто приснилося, що падає у прірву.

      – Сашко сказав би, що забагато води каламутиш, – усміхнулася Соломія.

      – Так і сказав би. А ти звідки знаєш?

      – Здогадуюся. Йому, бідоласі, десь зараз гикається.

      – З ним ти жила б, як у Бога за пазухою. Пам’ятаєш, як він завжди підспівував: «А ми удвох в одне дівча закохані», – прогумкотіла Оксана. – Через тебе у нашу групу перевівся, а ти його на Андрія проміняла! – іронізувала далі Оксана. – Стільки часу минуло… Усе було б гаразд, якби не впала тобі на хвіст ця португальська мацапура. – Оксана не приховувала своєї беззмінної «прихильності» до Наталі.

      – Якщо ти про Наталку, то я вчора з нею бачилася, – стисла губи Соломія. – Вона не збирається гасити кредит. Тепер справді не знаю, що робити.

      – Годуй пса на свою литку. От недогризок португальський! – Оксана зім’яла на столі серветку. – А ти завжди: «Андрійку, Наталя не встигає зі статтею, подивися за дітьми… Андрійку, подай Наталі склянку… відвези її на роботу». Пригріта гадюка отрути не шкодує. От личина! – Оксана не знала, де примістити руки. – Ось тобі й сон!

      – Тепер уже пізно, – здавалося, що Соломія розмовляла з чашкою.

      Соломія дивилася у вікно і мовчала. Для свіжої рани треба стерильності: до неї не допускають нічийого ока. Відгомін болю женуть геть, щоб не вростав у пам’ять новою раною. Якщо ящірка не в змозі змінити колір шкіри під колір каменю, чи зможе змінитися камінь?

      – Кожен надіється, що шило з мішка не вилізе, – перервала мовчанку Оксана.

      Соломія насторожилася, зморщила чоло і підняла брови:

      – Ти про ту… Він уже туди не йде, – захмарилася Соломія.

      Оксана замовкла, човгаючи по столі кавою.

      – Вона народила дитину, – майже пошепки відповіла Оксана. – Вчора увечері телефонувала Світлана Гринишин. Вона живе там неподалік.

      – Дитину? – хляснуло в серці.

      Щось обірвалося в грудях. Скільки всього нараз! Соломія торкнулася своєї руки. Жива? Вона мовчала і дивилася у вікно. Хоча вікна й не бачила. Її думки вклякли десь перед Богородицею. Її єдиним порятунком.

      Клацнула клямка на дверцятах її душі. Зачинено!

      Соломія пригубила кави. Чи було щось у горнятку? Важливо, що можна притуляти хоч щось до вуст, очікуючи полегшення. У голову заповзає чорне, липке та марудне: думкою не відмиєшся. Не зірвеш і не збудешся. Ковтнути б іще чогось. Добре, що десь у далекій Бразилії чи Перу хтось колись упізнав у зерняткові – каву. Бери до рук горнятко і відпий ще… і ще… і ще ковточок! То не ель і не гашиш. Пий і думай про полегшення! Надто простий шлях до звільнення. Іноді не допоможе й коновка сивухи.

      Швидше б відпуститися своєї шкарлупки і, як равлик, виповзти на світ. Це все теорія! Залишається глибше зачинитися в мурі свого серця – і ні слова більше.

      Пристрасть до жінок – це як жага до алкоголю. Здебільшого не виліковується