Тримайся за повітря. Марія Ткачівська

також.

      – Ну що? Вгадала? – майже щебетав від радості Андрій.

      – Здається… кухонний рушник, – кепкувала Соломія.

      – Тепло, але не цілком!

      – Тоді… тоді ти виправ мій фартушок. От тільки спагеті так і не відчепилися, – глумилася вона чоловікові.

      – Гаразд. Розплющуй очі!

      Соломія розплющила очі й побачила перед собою соняшник. Це була не звичайна Андрієва картина, а художнє «упакування» для золотого ланцюжка серед шафранових пелюсток.

      – Як гарно! – Соломія знову піднялася на пальчики і чмокнула чоловіка в щічку. – А ти романтик.

      За якусь мить Соломія знову кружляла кімнатою, укотре заглядаючи в трюмо.

      – Дякую! Який гарний сюрприз! – Соломія поправила на шиї ланцюжок. – А картину повісимо у відпочивальні.

      – Я трохи хандрив без тебе.

      – Я теж! Удома справді нікого нема?..

      Поки Андрій кинувся на кухню, щоб порятувати смаженину, Соломія поспіхом підіймалася до дитячої, щоб порозкладати сюрпризи. Прихилила двері й за хвильку стояла перед Андрієм:

      – Чому ти не сказав мені, що Наталя переїхала?

      – Хіба це так важливо для тебе? Раніше ми також жили самі, і нічого, – знизав плечима Андрій, начебто йшлося про джмеля, який нарешті вилетів із кімнати.

      – Хоча б телефоном можна було сказати, – Соломія розгнівано жбурнула під крісло Наталчину маленьку вишиту подушечку, яку та забула забрати під час переїзду.

      – Хіба це щось змінило б? Вона відкупила свій будинок у Михайленків, – Андрій сів на диван і посадив Соломію собі на коліна. – Нам також спокій не завадить.

      – За два тижні?.. А гроші? – здивувалася Соломія. Вона відразу підвелася і втупилася чоловікові в очі.

      – Я… допоміг їй узяти кредит. – Андрій підійшов до вікна.

      – Кредит?.. – не зовсім зрозуміла Соломія.

      – У нас будинок. Треба було застави… У неї… нема. Вони з шефом! Віддасть… – плутав словами Андрій.

      Соломія досі не все тямила.

      – З шефом?.. Він переїхав до неї? – Соломія нарешті почула, про що йдеться.

      – Ні-ні! Ну що ти! Вони тільки… – Андрій затнувся і не знав, що їй казати.

      – Непогана ідея… – нервово потерла пальці Соломія.

      – Ти про що? – нічого не зрозумів Андрій.

      – Про… роботу, звісно, – Соломія подалася до шафи і швидко попересувала вішаки. – Напевно, візьму ось це! Хоч видно, що засмагла…

      – Для чого тобі сьогодні на роботу? Ти щойно приїхала. Ще навіть не пообідала. Я так старався…

      Вахтер підняв шлагбаум і пропустив машину. Її місце паркування було зайняте чиєюсь «Тойотою». Під час відпустки – зрозуміла річ – хто б не скористався? Соломія піднімалася сходами. Ноги були слабкими, та не зволікали.

      Ключ у замку не повертався, і вона смикнула за клямку. Двері були незамкнені. «Певно, прибиральниця». Андрій мовчав.

      За столом сиділа Наталя з телефонною слухавкою в руках. Нова? Нове настільне приладдя з брунатної шкіри, модерна підставка. У кутку – велика ваза зі штучними квітами. На стіні – ландшафт (здається, Андрієва рука).

      Ремонт?

      «Я