Дзеркальце, моє дзеркальце. Кара Делевінь

лягаю, заплющую очі та думаю про хороше. Про те, як Ґрейсі вдає, що грає на гітарі, коли я репетирую. Про те, як Роуз регоче так сильно, що, коли вона притуляється до мене, я відчуваю вібрацїї її тіла. Про те, як Лео, граючи на гітарі, стоїть, наче гладіатор. Про те, як Наомі скидала брову, кажучи якусь дурницю так, наче то було щось збіса серйозне, а ми надривали животи від сміху. Мені хочеться згадувати її такою, а не з пробитою головою.

      За кілька годин я прокидаюся, задихаючись, і цього разу я пам’ятаю сон. Темна, густа, крижана вода заповнює мені ніс і рот, заливає легені, і щось, щось холодне й жорстоке, затягає мене вниз, глибоко під воду, аж поки не зникає остання надія хоч колись виринути на поверхню.

      6

      Марно намагатися заснути знову, тож я полишаю спроби та втикаю в монітор свого хромбука, аж поки не настає час вставати.

      847 переглядів на нашій сторінці в «Тумблері» за останній місяць. Це збіса багато. Можливо, десь 400 з них накрутила Роуз, читаючи коментарі до свого відео, але навіть так. Для квартету шістнадцятилітніх це непогано. 1385 підписників у «Твіттері», і я очікую, коли у відповідь на мою заявку нам дадуть «блакитну пташку». «Блакитна пташка» означатиме, що ми справжні.

      Останнє відео групи, яке ми виклали на своєму каналі в «Ютубі», було з парку, і воно було прекрасне. То було відео на наш трек «Карусель». Ми з Ней написали пісню про двох підлітків, які подобаються одне одному, але ніколи не зможуть бути разом. Тож так, у парку. Ми прихопили мою колонку для телефона й кривлялися під музику, граючи та співаючи. Ми здавалися якимись бовдурами, у парку була купа дітей, які витріщалися на нас, і половина з них, певно, вважала нас кретинами. Але в мене не лишалося сумнівів, що все це зрештою обернеться на краще. Найважче було Лео. Він ненавидить усю цю фігню, він не хоче нічого – тільки грати, але Роуз поговорила з ним, трохи напоїла, трохи підгодувала пігулками, поки він не перестав пнутися зі шкіри, щоб відповідати образу крутого чувака і не заліз на гірку, де грав на гітарі, відриваючись на повну. Роуз лежала на дош-ці-гойдалці, ворушачи губами під слова, як Мадонна у вісімдесятих, сексуально до нестями. А Наомі коло за колом повільно оберталася на каруселі, жодного разу не посміхнувшись. Більшу частину відео було знято мною на телефон Ней із чохлом «Легенда Зельди: герої потрійної сили». У моє завдання входило фільмувати кожного учасника групи протягом усього треку, щоби потім змонтувати кліп, аж поки не настала моя черга – барабанити на лаві. Знімати почала Роуз. На мені були темні окуляри, шкіряні рукавички без пальців. Відео набрало 924 перегляди. Мене це тішило. 2300 лайків на «Фейсбуку». 760 підписників в «Інстаґрамі». І найближчими днями я додам нас на «Спотіфай».

      Тому що, розумієте, мені подобається, який образ я маю в цьому світі, мій образ у соціальних мережах. Там я видаюся людиною, яка знає, що робить, знає, чого хоче, знає, куди рухається. Там я влучаю в ціль. Там я завжди виглядаю добре й розслаблено, а коли мені до рук потрапляють палички, все в мені працює так, як треба, кожен м’яз, кожен