Мовою добра. Історії догляду і прощення. Крісті Вотсон

зали для важкотравмованих. Проминаємо чергу пацієнтів у коридорі, які чекають, щоб їх відвезли в палату. Частина з них важкохворі й потребують госпіталізації, але у відділеннях немає місць. Решта чекає на прийом: після триетапної перевірки їм повинні надати допомогу не пізніше ніж через чотири години, але в такі дні, як сьогодні, можна прочекати значно довше. Або померти на візочку, ніким не поміченим.

      Санітар підвозить Бетті до порожнього ліжка, яке саме прибирають і протирають. Незнайома медсестра всміхається мені мимохідь і продовжує чистити ліжко, крісло, монітор і візочок. На стіні висить витерта начисто дошка, а біля неї – раковина з пачкою рукавичок і місцем для фартухів. На поличці над раковиною є рідке мило і Hibiscrub, використання яких мінімізує ризик інфекцій. Я надягаю фартух, а потім допомагаю Бетті пересісти на ліжко. Медсестра вибігає з палати швидше, ніж я встигаю щось сказати. «Я принесу електрокардіограф», – повідомляє вона.

      Стан Бетті погіршується. Її щоки запали, вона тремтить і цокотить зубами. Її обличчя такого ж кольору, як і наволочка під головою, і вона наче зникає в хмарі.

      Я загортаю її в ковдру, намагаючись рухатися повільно: її шкіра тонка, як папір, а на руках у неї синці різної давності, схожі на пізні троянди. Ковдра блакитна і трохи шорстка, але, вкрившись нею, Бетті продовжує тремтіти.

      Я ще раз вимірюю температуру за допомогою маленького приладу, який вставляю Бетті у вухо (він пищить, коли показує результат). Шкіра Бетті вже не здається такою холодною, та старші люди вміють приховувати проблеми з температурою. Іноді дуже низька температура в літніх пацієнтів може бути ознакою сепсису – смертельно небезпечної інфекції. Мене завжди захоплювала температура нашого тіла й ті тонкі межі, у яких працює наш організм. Щоб залишатися живими, нам потрібно підтримувати внутрішню температуру в доволі вузькому діапазоні. Але ми добре переносимо мороз. Мозок пацієнтів, які тонуть узимку, відмикається так ефективно, що це перетворюється на захисний механізм. Іншою крайністю є злоякісна гіпертермія – рідкісна реакція на анестетики, при якій температура тіла підвищується доти, доки мозок не перегрівається.

      Температура тіла Бетті не екстремальна, але загрозливо низька. Підозрюю, що вдома в неї не ввімкнуте опалення. У Сполученому Королівстві мільйони людей не можуть заплатити за опалення.

      – Бетті, я принесу вам термосистему. Вона видуватиме тепле повітря і трохи вас зігріє. Вона дуже зручна. Інша медсестра принесе вам прилад, який зніме кардіограму і перевірить, чи все гаразд.

      – Дякую, люба. Усе добре. Я не хочу створювати незручності. Я бачу, які ви зайняті. Я знаю, що кардіограф…

      – Ви зовсім не створюєте незручності. Ми для цього тут і працюємо.

      Я усміхаюся, беру її за руку й легенько стискаю її.

      – Принести вам сандвіч і чашку чаю?

      – Ви така добра, – каже з усмішкою Бетті.

      – Спробую щось відшукати.

      Я знаходжу термосистему біля кабінки, з якої висовує