Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

не увійшла до неї – боялася, що дочка помре. Це була фобія. Батько навідав її сам і зустрівся із зятем. Він розповів йому історію народження доньки. Молодий чоловік, який проходив свого часу курс психоаналізу, у розпачі прийшов до мене:

      – Я не зможу цього витерпіти! Якщо дружина вийде з коми й назавжди залишиться калікою, я краще її вб’ю! Ви ще побачите моє ім’я в газетах.

      Він обожнював свою дружину, вона була молодою, прекрасною. Йому була нестерпна сама думка, що вона залишиться паралізованою в ліжку на все життя, а саме таким був посткоматозний прогноз, – за умови, що жінка вийде з коми, хоча це й було сумнівно, зважаючи на пласку лінію електроенцефалограми. За її життя боролися в реанімації, а чоловік переживав нестерпну драму, прохаючи мене про допомогу! Я наказала йому піти попоїсти й виспатися – він не робив цього вже дві доби, а відтак навідати свою дружину й, незважаючи на те, що вона була в комі, розповісти їй історію її народження. Він так і вчинив. Коли ж він усе їй розповідав, крива електроенцефалограми поповзла вгору і жінка прокинулася. Її першими словами були: «Здається, я знаю, чому я не мала права мати дочку».

      Тому вона впала в кому, хоча й не мала ніяких симптомів еклампсії, яку лікарі все-таки припускали. Кома настала рівно за дванадцять годин після народження доньки. У її випадку, попри видимість, це була чиста істерія, але, якби їй не пояснили сенсу її симптомів, вона б померла. Згодом вона розповіла чоловікові, як переживала свою кому. Вона перебувала десь у куточку стелі, на зламі двох стін, спостерігаючи за тим, що відбувається, за чоловіком і хірургом-реаніматором, які обступили якийсь паперовий силует, що нагадував їй картину, – і цей плаский малюнок був нею самою, як вона себе уявляла. Вони промовляли слово («позначник», як каже Лакан): «пласка». Вона чітко це почула. Але чи могли вони чути її? Адже вона була тут, у куточку під стелею, водночас зацікавлена й байдужа до того, що відбувалося внизу.

      – Справді, вона пласка; навіть геть пласка-пла… – думала вона. – Що вони з нею зроблять? Як її знову наповнити? Це папір, у нього немає товщі.

      Потім, через деякий невизначений час, – розповіла вона чоловікові, – вона вже не знала, де вона, але навколо була жахлива темрява з відчуттям гострого фізичного і душевного болю. Вона побачила, що повертається у власне зображення, проникає в нього крізь череп і зі страшенним болем заповнює собою власне тіло; й ось вона «набуває» чуттєвості. Як же було втішно нічого не відчувати раніше, в іншому місці. У цю мить вона відчула, як чоловік потискає їй руку; вона розплющила очі й сказала йому: «Здається, я знаю, чому не мала права мати дочку…» А потім: «Я хочу подивитися на доньку». Чоловік розповів реаніматору про «пробудження» дружини, і той сказав: «І мови бути не може! Поясніть їй, що маля залишилося в пологовому будинку і що вона сама туди повернеться, але тільки після того, як повністю одужає». Реаніматор констатував відновлення ритму електроенцефалограми.

      Отож ця жінка повністю