Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

спорядження, слухати тренера, але загалом немає застережень: «Ти зустрінеш садиста, який запропонує тобі цукерки» або «Тебе затягнуть товариші на гральні автомати». Немає ніяких заборон («Неповнолітнім не можна робити того або того»; «Тебе переїде машина»…). У місті простір повний заборон, бо є чимало спокус, які дитина не може собі дозволити без грошей, а тому вона може здатися на милість когось, хто їй запропонує іграшку, якщо вона зупинилася перед вітриною, – словом, повно ймовірних небезпек.

      У селі, де проходить «снігова школа», звісно, є певні необхідні обмеження й заборони, але вони також стосуються дорослих: наприклад, слід бути обачним на лижні.

      Трохи забагато наголошували на тому, що результати навчання в «снігових школах» кращі, бо діти відділені від своїх батьків, які щодня так чи так порушують розклад дитячого життя, який структурується в школі… Я не вважаю, що це єдине пояснення. Гадаю, річ у тім, що життя на волі, самовираження, інтенсивна фізична активність дозволяють подолати наслідки ув’язнення. Після чималих фізичних зусиль, крику, сміху, емоцій дитина може сконцентруватися на розумовій діяльності. Учителі казали мені: «За цей місяць дитина засвоює матеріал, як за цілий рік».

      Вони віднаходять уявний простір свого тіла; вони бачать гору: «Я залізу на самісінький вершечок!» Вони ототожнюють себе з іншими людьми; знову дістають право на свій уявний дитячий час, несхожий на час їхніх батьків. Певна річ, їм треба ходити на заняття з лиж і відвідувати уроки. Тіло бере участь у навчанні не через зобов’язання, а через гру, задоволення. Отож і школа дає втіху. Навчання стає джерелом задоволення. Усе мобілізується: і потреба в русі, й уява, і жага успіху. Опанування лиж підносить учня і в його очах, і в очах товаришів.

      Якщо поліцейський затримує дитину, що блукає вулицями в позашкільний час, він уповноважений перевірити її, розпитати, де мешкають батьки, і запропонувати повернутися додому. Він навіть може супроводжувати її. Але, якщо з’ясується, що дитина гуляє сама по собі, на це можуть звернути увагу соціальні служби. У Франції немає заборон пересування з боку поліції, але представник порядку фактично може його обмежити, покликаючись на захист неповнолітніх. Крім того, страхові компанії можуть не видавати страховки в разі нещасливого випадку, якщо учень відхиляється від звичного маршруту до школи. Це підштовхує законних опікунів дитини зобов’язувати її не виходити за межі приписаного шляху від дому до школи в зазначені години. Закон такого не приписує, як і циркуляри поліції, однак страховка, якщо вона не передбачає ширших умов, є таким застрашливим аргументом, що змушує тримати в рамках дитину і не дозволяти їй гуляти наодинці.

      Мій чоловік спізнав на собі такі обмеження в пересуванні школярів у Росії до війни 1914 року. Коли люди зустрічали дитину на вулиці в неналежний час, вони розпитували