Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

співак, він казав: «Пане, дайте виступити дамі, тепер не ваша черга!» Він розчиняв стулки кошика й розмовляв зі співаками і співачками, переконаний, що вони сидять там усередині. Мама полюбляла «Манон»21. Жак перескакував із Манон і виконував лише партію де Ґріє. Тоді я не звертала уваги на дитячу мову, але саме мій молодший брат пробудив у мені цікавість до неї. Йому було близько трьох із половиною років. У чотири він уже не став би так грати, тому що навчився користуватися справжнім програвачем. А тепер? Створюють навіть телевізори-іграшки. Я бачила хлопчика років чотирьох-п’яти, який грався дерев’яним фотоапаратом, дуже схожим на справжній «Кодак», на ремінці, щоб вішати на шию. Цей дотепний хлопчик міг цілими днями приказувати «клац-клац!», хоч ніякої кнопки в нього не було. Він тільки на вигляд був справжній. Але хлопчик радів значно більше, ніж якби мав справжній фотоапарат.

Джерело і вигрібна яма

      Колись на громадське звалище викидали все зайве, від чого потрібно було звільнитися, але заразом кожен мав у себе у дворі купу гною, власний нужник; громадської вбиральні не було. Екскременти залишалися вдома. Зате люди ходили до криниці, набирали воду з джерела. Так, вочевидь, сформувалася спільнота навколо джерела, бо всі приходили по воду в одне місце. А вигрібна яма в кожного була окремішня. Екскременти, якими тварини позначають свою територію, не ставали загальними, як і все, що пахнуло не дуже добре: занадто громіздкі речі, те, що було непотрібне й що не можна було спалити, відносили на звалище. Але тепер усе навпаки: є своєрідна напівспільнота відходів, які збирають від кожного і потім вивозять, а джерело води в кожного своє.

      Джерело й вигрібна яма були чимось засадничим для формування соціального індивіда, починаючи від народження. З того моменту, коли для різних людей одне стало приватним, а інше публічним, немає сумніву, що між ними є суттєві відмінності. Навчання громадському життю відбувається зовсім не однаково для тих, у кого в будинку були свій водопровідний кран і свій клозет, і для тих, у кого їх немає. Либонь, для суспільства це важлива зміна – приватизація і джерела, і вигрібної ями. Раніше працювали та й досі ще працюють громадські лазні, що сприяють утворенню спільноти тіл, їхньої дееротизації. Такий звичай досі побутує в японському суспільстві з його невеличкими громадськими ваннами, де може одночасно митися ціла сім’я.

      На Заході кажуть «це приватне» або «це публічне», надаючи кожному з цих слів додаткового смислового відтінку: «приватному» відповідає значення цнотливості, «публічному» – безсоромності. А японці чотири або п’ять століть тому винайшли одну дуже цікаву формулу, що примиряє ці поняття, які європейці завжди вважали антагоністичними. Для них така рівновага неможлива. (Як у традиційному будинку з розсувними ширмами немає понять «усередині» і «зовні», так немає і непроникної перегородки між приватним і публічним.) Дитина змогла розвиватися