Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

Читать онлайн.



Скачать книгу

від свободи, то гадаю, що, хоч безпека і стосується першочергових потреб, її не повинно бути понадміру. Надмір безпеки підрізає потяг до ризику, який необхідний людині, щоб відчувати себе «живою», «значущою». Якщо дорослий так схиблений на безпеці, що геть втрачає здатність уяви, то хтозна, чи не був він колись малюком, якому в перші роки, у перші дні життя кричуще бракувало тієї безпеки?

      Ми всі були такими: діти не відчувають безпеки, якщо її не відчувають батьки. Психоаналіз нам показує, що цей страх поширюється на багато поколінь: той, хто піклується лише про безпеку, був дитиною батьків, які в дитячому віці самі не мали почуття безпеки від батьків, які своєю чергою безпеки були позбавлені. Гадаю, потрібно розглядати суспільство протягом багатьох поколінь, тому що будь-яке людське створіння почувається беззахисним, якщо дорослий не передає йому почуття безпеки. Якщо дитина вижила, то лише тому, що на початку життя дорослий забезпечував їй цю безпеку, а особливо дозволив дитині добувати безпеку ціною досвіду. Неможливо самому домогтися безпеки, поки залежиш від інших. Якщо на початку життя така залежність неминуча, то потім залежність від тих, хто тебе вигодував, якщо вона триває, перешкоджає розвитку віри в себе. Але ж справа не лише в матеріальній безпеці дитини, а й у безпеці її батьків, успадкованій ними своєю чергою від їхніх батьків, – і гадаю, що вона якраз передається дитині та дозволяє їй виявити свій потенціал. Якщо я візьму лише мій приклад (що властиво психоаналітикам), чому мені захотілося займатися медициною? Через війну 1914 року… Я бачила навколо себе безліч жінок, що божеволіли від почуття незахищеності, і безліч дітей, що страждали від душевних розладів і соціального краху через те, що їхні батьки пропали безвісти або загинули, а їм не було чого їсти, і їхні матері не мали ніякої професії. І я, зовсім ще маленька, сказала собі: коли виросту, у мене неодмінно буде професія. Якщо відповідаєш за своїх дітей, треба вміти щось робити, щоб заробити на життя, бо ж раптом залишишся без чоловіка… Згодом виникли органи соціального забезпечення, медичне страхування, пенсії для всіх. Крім того, з’явилося безробіття. Так усі мають страхування праці, тобто в разі безробіття всі можуть отримувати допомогу, відносну захищеність, навіть якщо нічого не роблять. Сьогодні навіть у разі, якщо батько пішов із сім’ї, мати отримує допомогу на дітей тощо. Усі ці закони з’явилися тому, що інші люди пройшли через те саме, що і я; усі люди, коли були так само малі, як я, якщо не випробували на собі, то спостерігали незахищеність або спізнали її на власному досвіді. Після катастрофічних повеней в околицях Ліможа в 1982 році страхові компанії були зобов’язані укладати договори про страхування на випадок кліматичних катаклізмів. До цього оформляли страхування лише від індивідуальних негараздів, але не від соціальних і природних катастроф. Нині такого немає: страхові компанії більше не мають права ухилятися від такого страхування. Виходить, що досвід попереднього покоління слугує наступному,