Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

житті в стосунках із собі подібними й у відносинах із космосом, однак тоді, коли вона задовольняє свої потреби, їй немає необхідності ризикувати заради примхи.

      Молода австрійка тоді зрозуміла: щоб не залишатися більше поза племенем, їй слід іти лише на той ризик, який необхідний для виживання, а не винаходити додаткові випробування.

      У середньовічній Європі князь мав змогу всередині свого дому задовольнити свою цікавість і допитливість: трубадури, блазні, мандрівні купці приносили йому вісті з зовнішнього світу і збагачували його дедалі більше. Для всіх і кожного князь був прикладом. Наслідуючи його, перетворили житло на власність, нагромаджуючи меблі, усілякі багатства; але заразом вони втрачали відчуття захищеності, безпеки перед гостями. Якщо до сеньйора заходив який-небудь злодій, завжди було троє-четверо людей, щоб випхати його за двері. Для приватної особи це вже не так просто… Тож буржуа були змушені розігрувати з себе панів, хоч насправді вони не були ними; тобто не збагачувалися завдяки зустрічам із зовнішнім світом. Контакти зі сторонніми стали скорочуватися, і саме це, гадаю, створило ту задушливу атмосферу буржуазного життя XVIII і XIX ст., атмосферу, яка пронизувала людей дедалі більшою недовірою до чужого способу життя. Утім, дивно, що, бажаючи наслідувати приклад пана, який широко послуговувався своїм лібідо і своєю сексуальністю, подорожував, цікавився мистецтвом, приймав художників та вчених, вони, навпаки, жили так замкнено, що це взагалі мало нагадувало життя, хіба що час від часу вони відчиняли двері яким-небудь мандрівним торгівцям прянощами, які заглядали до них і мимохіть обдаровували дитиною чи й двома їхніх занедбаних дружин.

      Соціальне ув’язнення як наслідок приватизації житла процвітало тоді, коли кордони ще були відкриті. Тож гидкі каченята з порядних родин, де вони почувалися маргіналами, переповнені своїм лібідо, їхали до колоній, до невивчених країн. Не всім було до вподоби в ім’я безпеки постійно притамовувати власні бажання. Ці люди вирушали на пошуки пригод або, залишившись удома, переступали закон; тоді їх позбувалися, висилаючи до Америки або Ґвіани. Долаючи випробування, ризикуючи, роблячи винаходи, вони розселялися по світу. Ким були ці правопорушники? Спершу – такими само людьми, що і їхні сусіди, просто їхнє лібідо не вкладалося в межі норми.

      Що спричиняє появу дітей, які порушують закон, або дітей-дебілів? Вони або були травмовані в ранньому віці, або генетично наділені такими потребами й бажаннями, що їхня особистість не вписується у встановлені рамки. Тоді вони й починають хитрувати, обманювати, і від них так чи інакше позбавляються… або вони самі позбавляються від рутини й примусу, вирушаючи на пошуки пригод. Завжди були війни, де потрібні найманці, що готові ризикувати життям… Або ж вони відпливали на човні до невідомих країв тощо. Якби не було цієї приватизації, не було б, можливо, і великих мандрівників, емігрантів, що вирушали до Нового Світу… Сьогодні ми живемо в зовсім іншому суспільстві, кордони якого