«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

отримати очікувану інформацію про основні функції та характеристики сільської відьми, натомість респондентка емоційно переповідала мені сюжети з «Битви екстрасенсів», порівнюючи телевізійних героїв зі «своїми», місцевими відьмами, які виявилися доволі «звичайними» та «безхитрісними» порівняно з екранними магами та екстрасенсами. Однак щойно я зрозуміла, що моя співрозмовниця адаптувала нове знання до власного світогляду і вже існуючих уявлень про людей із магічними здібностями, і припинила очікувати від неї традиційних формул і сюжетів, наша розмова пішла легко й невимушено. Спираючись на цей досвід, хочу наголосити на тому, що важливо фіксувати явище культури в тому вигляді, який ми можемо спостерігати тут і зараз, відмічаючи умови його функціонування і зміни в характері трансмісії, а також зв’язок із традиційними формами. Однак не можна відкидати такі сюжети або ж трактувати їх як «деградацію традиції», навпаки, важливо їх досліджувати, усвідомлюючи, що культура є мінливою цілісністю, у якій кожний компонент має свою функцію.

      Потрібно зважати й на те, що у «вторинній фольклоризації» неабияку участь беруть також фольклорні, етнографічні, етномузикологічні експедиції. Часом, шукаючи інформацію про певне явище культури, характерне для якогось одного регіону або ж відоме з джерел початку XX ст., збирачі можуть мимоволі спровокувати в респондента небажання або страх здатися неосвіченим та необізнаним. Це, зрештою, може призвести до того, що респондент, відповідаючи на прямі запитання80, які містять у собі натяк на відповідь, підлаштовується під збирача і дає бажану відповідь, що далеко не завжди співвіднесена з етнографічною дійсністю. Не варто забувати й про непрофесіоналізм чи брак досвіду в окремих збирачів, на чому наголошують Т. Валодзіна та С. Штирков81, засновуючись, відповідно, на досвіді білоруської та російської етнології та фольклористики. Т. Валодзіна, зокрема, говорячи про проблему якості та автентичності записів фольклорних матеріалів, наводить приклади курйозів зі звітів та записів студентських етнографічних практик на кшталт «дзеркало, за слов’янськими повір’ями, – це вікно у інший світ» чи «хвіст русалки мерехтів у світлі місяця». Дослідниця підкреслює важливість розуміння того, що тиражування неперевірених, а тим більше фальшивих, даних призводить до заздалегідь хибних висновків про усну традицію на даному етапі її функціонування загалом82.

      В одній із експедицій я особисто стала свідком доволі курйозної ситуації, коли аспірантка одного з київських вишів запитала в респондентки дуже поважного віку, чи знає та про якісь «місцеві фразеологізми», на що перелякана жінка відповіла, що вона взагалі «неграмотна» і про таких «знахурів» не чула, але варто спитати ще когось у селі, хто більш «грамотний» – може, й були такі. Цим прикладом я хочу проілюструвати, що справа тут не тільки

80

Зазвичай під час роботи з респондентами дослідник уникає прямих запитань, і в цьому полягає одна з головних стратегій антрополога в полі: у напівструктурованому інтерв’ю слід ставити представникам локальної спільноти запитання, що скерують їхню думку, однак у жодному разі не такі, що можуть сформувати її, приміром, містячи в собі назву явища чи персонажа. Прикладами непрямого запитання можуть бути такі: «Чи у вашому селі щось говорили про людей, які могли красти молоко в корів?» або «Чи ви щось чули про випадки, коли людина дуже важко вмирала? Чому її смерть була важкою? Як можна було полегшити агонію такої людини?» Натомість прикладами прямих запитань, що вже містять у собі відповідь, можуть бути наступні: «Чи у вашому селі говорили, що відьми крали молоко в корів?», «Що у вас розповідали про важку смерть відьми?», «Чи над відьмою в агонії розбирали стелю, прорубували дірку в даху чи відкривали вікно?»

81

Штырков С. А. Предания об иноземном нашествии… – С. 34—35.

82

Володина Т. В. Успехи и болевые точки белорусской фольклористики последних лет // Навстречу Третьему Всероссийскому конгрессу фольклористов. Сборник научных статей. – М.: Государственный республиканский центр русского фольклора, 2013. – С. 88.