«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

статтю у словнику Б. Грінченка та зазначаючи, що в її польових матеріалах персонаж «перегеня» має інше значення. О. Курило наводить свідчення п’ятьох респондентів із кількох сіл, у яких описано типовий обжинковий обряд у різних модифікаціях, у різний час («після буряків», «весною», «на Трійцю», «на Спаса») та за участю різних акторів. Незмінним персонажем є названа «перегеня». За свідченнями оповідачів, що з ними розмовляла О. Курило, після закінчення роботи в полі гурт молоді обирав дівчину (або кількох), її (їх) обмотували поясами, які знімали із себе (переважно червоними), піднімали дівчині руки догори, теж обмотуючи їх поясами, та вкладали у складені долоні квітку або ложки. Подекуди «перегені» одягали ще й вінок на голову. Після цього молодіжна процесія з дівчиною попереду (або вона йшла пішки, або її несли хлопці на плечах) рушала, співаючи пісень, у двір до пана, де отримувала платню за свою працю50. Публікуючи цей, безумовно, яскравий емпіричний матеріал, О. Курило не інтерпретувала його, так само вона нічого не писала про його «давність», «архаїчність» та зв’язок головного персонажа обряду – дівчини-«перегені» – з «берегинею», відомою із середньовічного джерела. Тож, здавалося б, до чого тут «берегиня» і що пов’язує її з обжинковими календарними обрядами?

      Цікавий матеріал, опублікований О. Курило, взявся проаналізувати видатний учений К. Копержинський. У ґрунтовному дослідженні, присвяченому обжинковим обрядам, наявним у різних слов’янських та германських культурах, він детально зупинився на етнографічних фактах, зафіксованих О. Курило на Черкащині. Багатий порівняльний матеріал дозволив К. Копержинському дійти висновків, що, по-перше, ця форма обряду з його акціональним кодом і персонажним складом не є винятково українською чи східнослов’янською. Цей обряд стоїть в одному ряду із європейськими аграрними обрядами із водінням51 ритуальної ляльки чи рядженого(ї), що супроводжувалися певними магічними практиками, на завершення деяких видів землеробських робіт52. До того ж – і це найважливіше у світлі поточної критики міфу «берегині», – на думку К. Копержинського, цей обряд, незважаючи на наявні архаїчні елементи, є пізнішого походження:

      «Незаперечні архаїчні моменти в «Перегені» ми вже в свойому місці відзначили (пантоміміка, животинні елементи), але в цілому обряд, з нашого погляду, є пізніший по походженню. Утворився він у наслідок концентрації комедійного елементу так само, як на грунті мітологічного міму утворювався мім бурлескний (Вундт). Наше бурлескне дійство (не мім) утворилося на грунті обрядовости, що закінчувала колективну працю. Водження Перегені відоме нам, як дійство, що робиться на полення буряків. Однак матеріали О. Б. Курило дають підстави гадати, що Перегеню водили й на-весні (як репетиція) й на деякі великі свята (Трійця, то-що). Ця вказівка тільки зайвий раз переконує нас, що маємо до діла з обрядом, який власне переставав бути таким – відірвався від колективної праці навіть щодо часу його впровадження.

50

Там само.

51

Водіння  – це ритуальна дія, головний елемент обрядів-процесій, центральною постаттю в яких є умовний ряджений. Ця дія включена в календарні обряди переважно двох типів – обхідного та проводів. За першого типу обряду група учасників дійства водить рядженого по хатах, співаючи та бажаючи господарям добробуту й отримуючи винагороду (колядування, обходи). У другому типі рядженого (який може уособлювати міфологічного персонажа) виганяють за межі села (проводи, вигнання). Для обох типів характерна термінологія, заснована на використанні похідних від дієслів «водити» або «ходити з…». Об’єктами водіння в зоо- або антропоморфному зовнішньому образі або з елементами рядження є: тварини (водити «коня», «козу» та ін.); персоніфіковані свята і сезони календарного циклу (водіння «Весни», «Семика», «Масляниці» та ін.); міфологічні персонажі (водіння та проводи «русалки», «Долі», «Маланки», «перегені», «діда з бабою», «пеперуди» (пд.-слов.), chodzenie z królewną, chodzenie z diabłem (польськ.), вигнання «відьми»); рослини (водіння «Куста», «Тополі», «Березки» та ін.). Детальніше див.: Виноградова Л. Н., Плотникова А. А. Водить // Славянские древности. Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого. Т. 1. А—Г. – М., 1995. – С. 390—392.

52

Копержинський К. Обряди збору врожаю у слов’янських народів у найдавнішу добу розвитку // Первісне громадянство та його пережитки на Україні / За ред. К. Грушевської. – К., 1926. – С. 74.