«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

може викликати плутанину і не відображає всієї складності бріколажної системи вірувань та уявлень у структурі народної релігії. Історик К. Диса слушно зауважує, що в сучасній українській історіографії демонологія асоціюється з етнографією, а не з теологією, «з якою вона має більше спільного»112. Часом терміни «демонологія» та «нижча міфологія» вживаються як синонімічні, однак вони не релевантні, оскільки, за словами М. Гримич, «не всі істоти нижчої міфології є демонічного походження чи демонічних функцій»113. «Нижча міфологія», на відміну від «демонології», є набагато ширшим поняттям. У повному своєму обсязі, за визначенням Л. Виноградової, нижча міфологія є багатоскладовою системою, що включає як самостійні одиниці не лише традиційно виділених, найбільш популярних істот (водяників, домовиків, русалок тощо), але й персонажів із менш вираженим міфологічним статусом, тобто духів, що не наділені конкретним іменем і не мають яскраво виражених індивідуальних характеристик114. Отже, на позначення складного комплексу традиційних вірувань та уявлень про надприродних істот доцільніше вживати термін «нижча міфологія». Він охоплює широкий спектр уявлень про істот різного походження і функцій, а також вірувань, пов’язаних із локусами та предметами щоденного (у тому числі релігійного) життя й праці людини традиційного сільського соціуму XIX – початку XX ст.

      Необхідність екскурсу в понятійно-термінологічне поле «народного християнства» продиктована специфічністю взаємин понять «народної» і «канонічної» релігії та сфери нижчої міфології як у свідомості й повсякденному житті носіїв культури, так і в їх науковому тлумаченні. Так, терміном, що в постсоціалістичній (польська, болгарська, словацька наукові традиції) та пострадянській науці (переважно йдеться про литовську, російську, білоруську, молдавську та українську етнологію та фольклористику) змінив попередні оціночні категорії «двовір’я» та «пережитки язичництва», стало «народне християнство» (або «народна релігія»). У конкретних дослідженнях використовуються поняття «народне/побутове православ’я», «народний католицизм» тощо, які вважаються варіантами означених так званих «парасолькових» термінів (umbrella terms). До речі, радянський медієвіст В. Даркевич ще в кінці 1980-х застерігав від застосування оціночного терміна «пережитки» та розумів під «народним християнством» «світогляд низів» у широкому значенні, що ввібрав у себе архаїчні дохристиянські вірування та міфи, елементи анімізму, хтонічних та інших культів і був невід’ємною частиною повсякденного переживання сакрального людей аграрного суспільства115.

      Що стосується матеріалів із теренів України, то більш прийнятним щодо них є використання поняття «народне християнство», а не «народне православ’я» з огляду на релігійне різноманіття цих територій. Поряд із православними різних груп і течій кілька століть живуть римо-католики, греко-католики, євангельські християни-баптисти,

112

Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII – XVIII століття. – К.: Критика, 2008. – С. 70.

113

Гримич М. В. Традиційний світогляд… – С. 197.

114

Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. – М.: Индрик, 2000. – С. 27.

115

Даркевич В. П. Народная культура средневековья. – М.: Наука, 1988. – С. 96.