Убивства за абеткою. Аґата Крісті

поліції повідомили ваше ім’я як людини, яка заходила в крамницю місіс Ашер, і вони мусили прийти до вас. Їх задовольнило ваше пояснення?

      – А чому ні? – люто вимагав пояснення Берт.

      Пуаро тільки знизав плечима.

      – До чого ви хилите, містере? Ніхто проти мене нічого не має. Усі знають, хто прикінчив стару, той по… її чоловік.

      – Але того вечора його на вулиці не було, а ви були.

      – Намагаєтеся пришити це мені, еге ж? Ну, це у вас не вийде. Навіщо мені було таке робити? Думаєте, що я хотів поцупити бляшанку її клятого тютюну? Вважаєте мене клятим маніяком-убивцею, чи як там кажуть? Думаєте, що я…

      Він загрозливо підвівся зі свого місця. Його дружина невиразно сказала:

      – Берте, Берте… Не кажи такого. Берте, вони подумають…

      – Заспокойтеся, пане, – сказав Пуаро. – Я вимагаю лише розповісти про ваш візит. Та ваша відмова здається мені, як би це сказати, трохи дивною…

      – Хто сказав, що я від чогось відмовлявся? – Містер Ріддел опустився назад у своє крісло. – Я не проти.

      – То була шоста година, коли ви зайшли до крамниці?

      – Саме так, хвилина чи дві по шостій, якщо бути точним. Хотів пачку «Ґолд флейк». Я штовхнув двері…

      – Отже, вони були прикриті?

      – Так. Я ще подумав, що, можливо, крамниця вже зачинена. Але ні. Я ввійшов, нікого не було. Я постукав по прилавку і трохи почекав. Ніхто не прийшов, то я й вийшов. Оце й усе, так що намотайте собі на вуса.

      – Ви бачили тіло, яке лежало за прилавком?

      – Ні, ви б теж не побачили, якби не шукали.

      – Десь поблизу лежав залізничний довідник?

      – Так, був, перевернутий. Мені в голову стукнуло, що стара, певно, мала терміново поїхати й забула замкнути магазин.

      – Можливо, ви підняли довідник чи посунули його по прилавку?

      – Я не торкався тої клятої речі. Зробив лише те, що сказав.

      – І ви не бачили нікого, хто б виходив із крамниці перед тим, як ви туди ввійшли?

      – Нічого не бачив. І нема чого до мене чіплятись… Пуаро кивнув.

      – До вас ніхто не чіпляється, принаймні поки що. Гарного вечора, мсьє.

      Він залишив чоловіка з роззявленим ротом, а я пішов слідом за ним.

      На вулиці Пуаро звірився з годинником.

      – Якщо поспішити, мій друже, то, може, встигнемо на потяг о 19 : 02. Ходімо швидше.

      Розділ восьмий

      Другий лист

      – І що? – нетерпляче запитав я.

      Ми сиділи у вагоні першого класу, який був весь у нашому розпорядженні. Потяг-експрес щойно від’їхав з Андовера.

      – Цей злочин, – сказав Пуаро, – скоїв чоловік середнього зросту, з рудим волоссям, зизуватий на ліве око. Він злегка накульгує на праву ногу й має родимку просто під лопаткою.

      – Пуаро? – закричав я.

      Якусь мить я був геть спантеличений. Потім іскорка в очах мого друга повернула мене до реальності.

      – Пуаро! – знову сказав я, цього разу з докором.

      – Mon ami, а чого ви очікували? Ви дивитеся на мене з собачою відданістю й вимагаєте офіційної