Убивства за абеткою. Аґата Крісті

біля річки. – Цей злочин точно можна попередити?

      Він повернув до мене своє обезсилене обличчя.

      – Здоровий глузд міста, у якому повно людей, проти безумства однієї людини? Боюсь, Гастінґсе, – я дуже боюсь. Пам’ятаєте про довготривалий успіх Джека-Різника?

      – Це жахливо, – відповів я.

      – Божевілля, Гастінґсе, страшна річ… Мені страшно… Мені дуже страшно…

      Розділ дев’ятий

      Убивство в Бексгіллі-на-морі

      Я досі пам’ятаю, як прокинувся вранці двадцять п’ятого липня. Було десь о пів на восьму.

      Пуаро стояв біля мого ліжка й легенько тряс мене за плече. Лише один погляд на нього, і зі стану напівпритомності я перейшов до цілковитого оволодіння собою.

      – Що трапилося? – запитав я, різко підвівшись. Відповідь, що пролунала, була доволі простою, та в ці три слова було вкладено всю гаму емоцій.

      – Це вже трапилось.

      – Що? – закричав я. – Маєте на увазі… але сьогодні – двадцять п’яте.

      – Це трапилося минулої ночі… точніше сьогодні рано-вранці.

      Я вискочив із ліжка, і, поки нашвидкоруч одягався, він коротко переповідав, що саме довідався з телефонної розмови.

      – На пляжі в Бексгіллі знайшли тіло дівчини. Її ідентифікували як Елізабет Барнард, кельнерку з одного кафе, вона мешкала з батьками в маленькому новому будиночку. За медичними показами, час смерті – між 11 : 30 та першою ночі.

      – Вони впевнені, що це саме той злочин? – запитав я, намащуючи щоки пінкою для гоління.

      – Власне, під тілом знайшли довідник «АВС», розгорнутий на сторінці потягів до Бексгілла.

      Я здригнувся.

      – Який жах!

      – Faites attention23, Гастінґсе. Не хочу ще однієї трагедії у власному помешканні!

      Я понуро витер кров з підборіддя.

      – Який план нашої кампанії? – запитав я.

      – За кілька хвилин по нас приїде машина. Принесу вам чашку кави сюди, щоб не затримуватись.

      За двадцять хвилин ми вже перетинали Темзу, поспішаючи з Лондона поліцейською машиною.

      Із нами їхав інспектор Кром, що був присутній на нещодавній нараді, він офіційно очолював розслідування.

      Кром суттєво відрізнявся від інспектора Джеппа. Набагато молодший, мовчазний та поважний. Освічений і начитаний, він був, як на мене, трішки самовдоволеним. Він нещодавно відзначився, розкривши серію вбивств дітей, – терпляче вислідив злочинця, і той уже був у Бродморі24.

      Кром, очевидно, був вдалим вибором інспектора для цієї справи, але, на мою думку, він був занадто в цьому переконаний. Із Пуаро він поводився трохи зверхньо. Ставився до нього як молодший до старшого, проте доволі самовпевнено, наче школяр з елітної школи.

      – Я мав тривалу розмову з доктором Томпсоном, – мовив він. – Його дуже цікавлять «ланцюжкові», чи «серійні», вбивства. Це – результат особливого викривленого типу менталітету. Простій людині, звісно, важко зрозуміти різні тонкощі, очевидні з погляду медицини. – Він прокашлявся.

23

Будьте обережні (фр.).

24

Психіатрична лікарня для злочинців.