Убивства за абеткою. Аґата Крісті

Разом із колегою йому все-таки вдалося досягти деяких зрушень: кілька людей, розчаровано зітхнувши, повернулися до своїх щоденних обов’язків, але на їхніх місцях миттєво з’явились інші, щоб досхочу надивитися на місце, де було скоєно вбивство.

      Пуаро зупинився трохи осторонь. Звідти, де ми стояли, чітко виднівся напис над дверима. Пуаро ледь чутно прочитав:

      – «А. Ашер». Oui, c’est peut être là18…

      Він на мить затих.

      – Увійдімо, Гастінґсе. Я з радістю погодився.

      Ми пробралися через натовп і звернулися до молодого поліцейського. Пуаро пред’явив документи, які дав йому інспектор. Констебль кивнув, відімкнув двері та впустив нас. Ми зайшли, викликавши великий інтерес у витріщак.

      Віконниці були зачинені, і всередині було дуже темно. Констебль знайшов вимикач, але малої потужності лампочка не дуже допомогла.

      Я роззирнувся.

      Крамничка була доволі похмура. Лежали розкидані та вкриті одноденним пилом кілька дешевих журналів і вчорашніх газет. За прилавком ряди полиць із тютюном та сигаретами сягали стелі. Там само стояли кілька банок із м’ятними цукерками та льодяниками. Звичайна крамничка, як і тисяча інших.

      Констебль повільною гемпширською говіркою описував mise en scène19.

      – Вона лежала одразу за прилавком. Лікар каже, що вона так і не зрозуміла, що її вдарило. Мабуть, тягнулася до однієї з полиць.

      – Тримала щось у руці?

      – Ні, сер, але ми знайшли пачку «Плеєрс» поруч із тілом.

      Пуаро кивнув. Він обводив крамницю поглядом, не пропускаючи деталей.

      – А залізничний довідник? Де він лежав?

      – Тут, сер.

      Поліцейський вказав на місце на прилавку.

      – Розгорнутий на сторінці про Андовер, лежав обкладинкою догори. Схоже, що вбивця читав розклад потягів до Лондона. Якщо це так, він узагалі не з Андовера. Та, звісно, залізничний довідник міг належати іншій людині, що не має нічого спільного з убивством і просто забула його.

      – Відбитки пальців? – запитав я.

      Чоловік захитав головою.

      – Ми одразу ж усе тут перевірили, сер. Жодних слідів.

      – Навіть на прилавку? – запитав Пуаро.

      – Там їх надто багато. Усі перемішані й сплутані.

      – А відбитки Ашера серед них були?

      – Рано щось казати, сер.

      Пуаро кивнув і запитав, чи вбита жила над крамницею.

      – Так, сер, пройдіть через ці двері в дальнім кутку. Вибачте, що я не супроводжуватиму вас, але мушу залишатись.

      Пуаро увійшов у вказані двері, я попрямував за ним. За крамничкою була мініатюрна кімната, вітальня, поєднана з кухнею. Охайна, чиста, однак похмура й убого обставлена. На полиці над каміном було кілька фотографій. Я підійшов і почав їх розглядати. Пуаро приєднався до мене.

      Фотографій було три. Одна з них – дешевий знімок Мері Дровер, дівчини, з якою ми того дня говорили. Вона, мабуть, була у своєму найкращому одязі, а на обличчі проступила незграбна, дерев’яна усмішка, яка часто спотворює риси того, хто позує, і робить бажанішим миттєвий знімок.

      Друге

18

Так, мабуть, тут (фр.).

19

Обстановку (фр.).