Убивства за абеткою. Аґата Крісті

чортяка». Ніколи не залишав її в спокої. Клятий дармоїд і канюка, – із запалом говорила дівчина.

      – Ваша тітка ніколи не намагалася законними методами позбутися цього переслідування?

      – Бачте, він був її чоловіком, сер, від цього не втечеш.

      Дівчина говорила просто, але переконливо.

      – Скажіть мені, Мері, він їй погрожував, так?

      – Так, сер, він говорив страшні речі. Обіцяв перерізати горло, і таке інше. Лаявся, кляв її як німецькою, так і англійською. Та все ж тітонька казала, що він був красенем, коли вона вийшла за нього. Просто страшно подумати, що стається з людьми.

      – Так, ваша правда. Тому, Мері, думаю, чуючи такі погрози, ви не надто здивувалися, коли дізналися про те, що сталось.

      – Навпаки, сер, я дуже здивувалась. Бачте, я ніколи й не думала, що він справді мав це на увазі. Я вважала, що це просто злі, але пустопорожні балачки. І не схоже, що тітка боялася його. Я навіть бачила, як він утікав, як собака, підібгавши хвоста, коли вона сердилася на нього. Він боявся її, якщо ви про це.

      – І все-таки вона давала йому гроші.

      – Але ж він був її чоловіком, сер.

      – Так, ви вже казали. – Пуаро на мить замовк, а потім продовжив: – Що ж, припустімо, він її не вбивав.

      – Не вбивав? – Вона втупилася в детектива.

      – Я так і сказав. Припустімо, що її вбив хтось інший. У вас є ідеї, хто б ще міг це зробити?

      Дівчина дивилася на нього ще більш здивовано.

      – Поняття не маю, сер. Це здається цілком неймовірним, еге ж?

      – Ваша тітка нікого не боялась?

      Мері похитала головою.

      – Тітка не боялася людей. Вона була гостра на язик і могла дати відсіч будь-кому.

      – Ви не чули, як вона згадує, що хтось мав на неї зуб?

      – Ні, сер.

      – Вона колись отримувала анонімні листи?

      – Які листи ви сказали, сер?

      – Листи без підпису чи підписані чимсь на кшталт «ABC»?

      Він пильно дивився на Мері, та було очевидно, що дівчина розгубилась. Вона здивовано похитала головою.

      – Крім вас, у тітки є родичі?

      – Уже ні, сер. Вона була однією з десятьох дітей у сім’ї, але крім неї лише троє не померли в дитинстві. Дядько Том загинув під час війни, дядько Гаррі відправився до Південної Америки, і відтоді про нього ні звістки. Мама теж померла, тому залишилася тільки я.

      – Ваша тітка мала заощадження? Відкладала на «чорний день»?

      – Невеличку суму в ощадному банку, сер. «Щоб пристойно поховали», як казала вона. Іншими словами, вона ледве зводила кінці з кінцями. Як інакше, з таким старим чортом?

      Пуаро задумливо кивнув. І сказав радше собі, ніж їй:

      – Поки що нічого не зрозуміло. Жодних підказок. Якщо все прояснюватиметься… – Він піднявся. – Якщо ви мені знадобитеся, Мері, я напишу на цю адресу.

      – Але насправді, сер, я йду з роботи. Мені не подобається провінція. Я залишалася тут лише тому, що, здавалося, тітоньці спокійніше, коли я поруч. Але зараз… – На її очах знову виступили сльози. – Немає причин залишатися тут, тому я повертаюся до Лондона. Дівчині там веселіше.

      – Прошу