Щастя для кожного. Пау Рейзін

її верхня губа… Коли Ехо всміхається – вона так натягується. А це її світле волосся…

      – Та годі вже. Так, тут і говорити немає про що, вона справді дуже мені подобається.

      – Але ти думаєш, що з нею буде чимало проблем?

      – Так і є.

      – І ти, вочевидь, маєш рацію.

      – А якби ти був неодружений, то залицявся б до неї?

      У Дона стає таке обличчя, коли ніколи не вгадаєш, чи в нього пара тузів на руках чи двійка з вісімкою.

      – Аби я був неодружений, я б обох нас залив «Джимом» аж по горло й подивився б, що з того буде. Колись ми так і робили.

      – Ну, дякую. Це допомогло.

      (Це анітрохи не допомогло.)

      Якийсь час ми мовчки їмо. Дон додає ще кетчупу та гірчиці на свій бургер, як художник, який змішує палітру.

      За вікном тече життя Нью-Канаана: потужні німецькі машини та добре одягнені люди. Літні чоловіки у випрасуваних джинсах, жінки середнього віку з модними зачісками та (дуже рідко) пенсіонери на кшталт Дона й мене.

      – Розкажи, що ти про неї знаєш, – запитую я якось надто офіційно, тому додаю: – Своїми словами. Тільки нічого не приховуй.

      Він відсуває свою дієтичну колу вбік.

      – Тобі траплялося читати автобіографію Берта Рейнольдса[42]? Мені теж ні, але я читав ревю. Так от, якось до старого Берта – хоча тоді він ще був молодим Бертом, – на вечірці підійшла молода актриса. Напрочуд приваблива, – Дон зображує чималеньке декольте. – Підійшла й шепоче йому просто на вухо: «Я хочу від тебе дитину». Берт думає лише про те, що він у житті не бачив більш вродливої жінки. Вони починають зустрічатися, і згодом Берт усвідомлює, що та не надто йому й подобається, бо вона використовує надто багато макіяжу. Він думає: а що як вона не та єдина? Навіщо тоді ми разом? І так продовжується чотири роки. А знаєш, що сталося далі? Я просто божеволію з цього. Вони одружилися! Берт так і пише у своїй книзі: «Про що я думав?». А потім пише – і це ще божевільніше! – «мабуть, я зовсім не думав».

      Дон відхиляється на спинку стільця з тріумфальним виразом обличчя – коли викладає на стіл фул-хаус. Королі на дев’ятках.

      – Вибач, а який висновок я мав зробити з твоєї історії?

      – Думаю, усе очевидно.

      – Якщо чесно, я боюся зобов’язань. Я гадки не маю, чим усе це закінчиться й постійно про це думаю. Можливо, я завдам їй болю, а може, – вона мені. А можливо, усім буде боляче.

      – Ось вона, прекрасна істина.

      – А з іншого боку, ми ж лише вип’ємо разом.

      – Не можна просто так випити з жінкою.

      – Навіть якщо це твоя мати?

      – Мати – не жінка.

      Отут він має рацію.

      – Але мене тягне до неї. Як думаєш, вона пришелепкувата?

      – Велика ймовірність, що так.

      – І ці її жахливі прикраси…

      – У житті не бачив нічого жахливішого.

      – А дуже погано бажати жінку, чию роботу зневажаєш?

      – Запитай себе «а що б зробив Берт?»

      – І зроби навпаки?

      – Слухай, я б ще сирного пирога з’їв.

42

Американський актор, популярний у 70-х роках.