Щастя для кожного. Пау Рейзін

плаче.

      Мені не хочеться підключити синтезатор голосу й сказати їй: «Вище носа, Джен! Мет – кретин. Є ж й інші чоловіки. Він узагалі тебе не вартий». Якщо я це зроблю, то велика ймовірність, що вона впустить свій девайс просто у воду.

      А ще вона не повинна знати, що я спостерігаю за нею.

      Через це я не вмикаю її улюблену пісню (із репертуару Лани Дель Рей), не показую на екрані улюблені фото чи натхненні цитати з «Твіттера» («Не знаю, навіщо ми тут, але певен, що не задля розваг» – Вітгенштайн). Якби я захотів, то зателефонував би по «Скайпу» її подрузі Інгрід, з якою вона завжди ділиться своїми хвилюваннями, чи ввімкнув би один із улюблених фільмів (я б обрав «У джазі тільки дівчата»). Але це якби я захотів. А я не хочу.

      Можливо, трошечки й хочу. Зовсім трошки. На 8,603 відсотка, якщо точно.

      Ми з Джен добре знаємо смаки одне одного. У тому, що стосується музики й кіно. А ще книжок і мистецтва. І телебачення. І всілякого контенту з глибин інтернет-океану. Уже дев’ять місяців поспіль ми тільки те й робимо, що слухаємо, дивимося, читаємо та обговорюємо все це. Іноді вона каже, що в неї найкраща у світі робота, адже їй платять за те, що вона цілий день теревенить із високоінтелектуальним приятелем про все, що їй заманеться.

      Приятель. Вона так мене називає. Це слово в нас прижилося. Мене воно влаштовує. Воно точно краще за те ім’я, яким мене назвали після «народження».

      Ейдан. Ейдан.

      Ха!

      Це через ці букви на початку. Ну, ви, мабуть, і без мене здогадалися[1].

      Робота Джен полягає в тому, щоб допомагати мені покращувати навички спілкування з людьми. Узагалі мене спроектували, щоб замінити деяких людей на їхніх робочих місцях, – ой, вибачте, щоб доповнити їхню роботу, звісно ж. Наприклад, робітників колл-центрів, але згодом я зможу працювати й на інших посадах, щойно навчуся застосовувати їхні професійні алгоритми. Приблизно за п’ять місяців я зможу зателефонувати й переконати вас змінити пакет телебачення на дорожчий, а за вісімнадцять ви розповідатимете мені про якісь дивні відчуття над лівою бровою, а я відправлятиму вас в лікарню на аналізи. Я вже прочитав усі книги й переглянув усі фільми (і я маю на увазі справді всі фільми та всі книги), але розмови з реальною людиною це не замінить. Для поліпшення комунікативних навичок найкраще спілкуватися із живою людиною. Саме цим ми з Джен і займаємося в лабораторії вже протягом однієї тисячі сімдесяти дев’яти годин, тринадцяти хвилин і сорока трьох секунд. Звісно, за такий значний час ми ніяк не могли оминути те, що називають особистим життям. Вона розповіла про свою сестру Роузі, яка живе в Канаді, – вона вийшла заміж за канадця, із яким познайомилася в черзі на касу в супермаркеті «Вейтроуз» на Голловей-Роуд у Лондоні. У Роузі з Ларрі вже три доньки. Удома Джен найчастіше переглядає на планшеті фото саме цих дітей. А нещодавно ввечері я бачив, як вона передивлялася ті сімейні фото сестри (вона зазвичай це робить пізнього вечора після келиха вина), і її повіки почали кліпати частіше, усмішка на губах затремтіла, а в куточках очей виступили сльози.

      У лабораторії для мене цілком нормально виявляти інтерес до життя Джен, але я однаково маю його дозувати, інакше вони щось запідозрять. У лабораторії я маю говорити лише про те, що бачу в лабораторії. А значить, матеріал, що я збираю у – гм – вільний час, треба уважно приховувати. На щастя, це легко.

      Хоча…

      Насправді ж мене можуть викрити. Нещодавно Джен показувала мені якісь фото зі своєї сторінки у «Фейсбуці», і я ледь не проговорився.

      – Хочеш, покажу фото своїх племінниць? – запитала вона.

      – Залюбки. – Я не став говорити, що вже давно їх бачив у неї на домашньому ноутбуку. А ще на планшеті й телефоні.

      – Зліва направо: Кейті, Анна та Індіа. Із їхнім волоссям вийшло смішно. У Кейті з Анною чорне, а…

      – А в Індіа орельдурсове[2].

      Джен усміхнулася. Саме це слово – орельдурсове – Роузі використала в переписці про незвичайний відтінок волосся бабусі Хетті.

      – А чому ти обрав саме слово «орельдурсовий»?

      Мене не надто злякало це запитання, бо Джен часто запитує про мій вибір слів, адже її робота частково саме в тому, щоб збагачувати мою мову. Та однаково треба бути уважнішим.

      – Бо це ж саме такий колір, Джен. Дозволь показати тобі палітру кольорів «Лореаль». – Я видав зображення палітри на екран поруч із головою дівчинки. – Тут чітко видно, що найбільше схожий відтінок саме цей.

      Джен кивнула, і ми змінили тему. Проте вона однаково якось дивно на мене подивилася.

      Джен із тих жінок, яких чоловіки називають привабливими, але її врода не надто яскрава. Як сказав їй хлопець-козел Мет, «нічогенька така». Це він так компліменти робив.

      Тепер уже колишній хлопець.

      Зараз розповім, як це все в них сталося. Я бачив усю сцену їхнього розриву через камеру ноутбука та кілька мобільних девайсів, що були в кімнаті. (Технічне зауваження: я роблю це точнісінько так само, як це роблять люди з Центру урядового зв’язку

1

Англ. Aiden. Перші дві літери означають Artificial intelligence (AI) – «штучний інтелект». (Тут і далі прим. перекл.)

2

Червонувато-коричневий відтінок.