Сила пристрасті. Елен Тен

Батьки не дозволяли мені пити спиртне, і про людське око я накривала келих рукою, але потай від них пила. Хотілося забутися. Хоча б на кілька годин. А ще й сусіди за столом під’юджували: «Пий до дна. Ти ж не хочеш лишати молодятам сльози?»

      Після першого частування я блукала залою у пошуку вільного місця. Думала навіть із кимось помінятися. Начхати, що про мене подумають. Я вже не могла сидіти поряд з Вітою та Ігорем, бачити, як ті без кінця обіймаються й цілуються.

      Дружки виклали на підлозі велике серце із червоних троянд. І за кілька хвилин в тому серці танцювали свій перший подружній танок винуватці сьогоднішнього свята. Дивлячись, як Ігор, піднявши дружину на руки, кружляє з нею в такт музики, я присяглася, що якнайшвидше його забуду. Тепер моє підліткове кохання було ворогом, якого я мусила негайно знищити.

      Свідок, у парі з яким була Катерина – повненький рожевощокий хлопець, дуже скидався на малюка, котрого помилково одягли в дорослий чоловічий костюм. До всього Сашко, так звали юнака, зовсім не вмів танцювати. Катерині доводилось вести його в танку, а бідака ледь переставляв ноги, геть не потрапляючи в такт музики. Його незграбні па здавалися рухами паралітика. Кузина червоніла, але не відступалася від наміру зробити з нього більш-менш пристойного танцюриста.

      «Пощастило», – співчутливо підморгнула я їй. Але вже до закінчення вечора Катерина досить по-хазяйськи обіймала Сашка, підкладаючи їжу в його тарілку. Коли ж під час чергового «гірко» цілуватися змусили не лише молоде подружжя, але й свідків, їхній поцілунок вийшов напрочуд пристрасним. Навіть тітка Надія, зніяковівши, відвернулася і прошепотіла щось на вухо моїй матері.

      Під час музичної паузи, ховаючись від Катерини, яка збиралася витягти мене потанцювати, я сіла неподалік тітки Софії. Та розмовляла з незнайомими мені молодицями.

      – Я йому кажу: «Куди ти поспішаєш? Закінчи навчання, знайди роботу, щоб усе було як у людей», – озираючись, шепотіла вона. – Віточка – хороша дівчина, але навіщо такий поспіх? А йому зараз однаково. Він мене не чує. Хлопчик закохався.

      – Невістка в хаті – завжди радість, – підсумувала одна з них. – І вам допомога.

      – Так, – розгублено посміхнулася мати Ігоря. – Тепер окрім сина маю ще й доню.

      Коли тітка Софія пішла, жінки завели зовсім іншої:

      – Я трохи поспілкувалася з тією Віталіною. Знаєш, у ній немає нічого особливого. Одні понти. Я не думала, що в Ігоря такий поганий смак.

      Вони говорили ще щось, але їхні слова заглушив дружний регіт, яким супроводжувались слова тамади: «Хто ж шукає дітей в капусті?» Ті конкурси та її гіперактивність вже почали діставати. Невже гостей і молодят не можна хоча б на декілька хвилин залишити у спокої?

      Кілька разів, обертаючись, я ловила на собі погляд фотографа. Одного разу він дивився на мене через об’єктив свого «Нікона». Я помахала йому рукою, просячи мене не знімати. Хлопець опустив фотоапарат і наблизився.

      – Чому не танцюєш?

      – Бо ніхто не запрошує.

      – Тебе запрошую я.

      Я не встигла