Сила пристрасті. Елен Тен

не можу відійти.

      – Я покличу того, хто знає, як тобі допомогти.

      Озирнувшись і побачивши дівчинку, вона розізлилася:

      – Геть звідси!

      Не було потреби двічі повторювати. Дівча чкурнуло в сіни. Наздогнавши перелякану дитину, яка, втікаючи, перечепилася ногою об баняк, жінка промовила:

      – Я скоро повернуся. Декого приведу. А ти пообіцяй, що не підеш до своєї мамки, навіть якщо вона тебе кликатиме, – суворо наказала вона.

      – Мами не стане? – запитало дівча.

      – І тебе не стане, якщо до неї підійдеш, – протягло мовила вона. – Твоя мама дуже заразна.

      Жінка пішла, замкнувши за собою двері. Дівчинка повернулася на своє місце біля грубки. Схлипуючи, розтирала по обличчю сльози.

      – Маринко, доню! Йди до мене!

      Почувши слабкий голос матері, вона запанікувала. Кілька хвилин сиділа нерухомо, а потім, підвівшись, навшпиньках наблизилась до дверей її спальні. Якийсь час тупцювала на порозі, не наважуючись підійти до ліжка хворої. Перевертаючись з одного боку на інший, її мати охала і стогнала, благаючи:

      – Йди, доню, йди.

      Не витримавши її зойків, дівчинка покірно пішла вперед. Але біля самого ліжка вклякла.

      – Не бійся. Дай мені руку.

      Уважно дивлячись на червоне і спітніле обличчя матері, розставлені на маленькому столику слоїки з тьмяними настоями, вона не рухалась.

      – Дай мені руку! – втрачаючи терпець, різко кинула жінка. Побачивши, що налякала дитину, змінила тон: – Люба, мені сильно болить. Ти ж не хочеш, щоб твоїй мамі боліло?

      – Не хочу, – співчуття і жаль витіснили з її свідомості страх. Дівчинка, вже не вагаючись, подала матері праву руку.

      Та заплющила очі і почала легенько погойдуватись, усе сильніше стискаючи обома руками її долоню.

      – Мам, відпусти, – попросила Марина.

      Мати нічого не відповіла. З вуст дівчинки вирвався здушений зойк. Вона пручалася, намагаючись вирватися. Але сил не вистачало.

      – Мамо, мені боляче! – плакала мала. У відповідь жінка просто сміялася. Її регіт розходився поміж стін луною.

      Сили покинули дівчинку. Вона опустилася на коліна. За кілька секунд материні руки розімкнулися, звільняючи її долоню.

      – Мамо, мамо, що це було? – віддихавшись, перелякано запитала Марина.

      Відповіддю їй стала тиша, яка інколи буває страшнішою за будь-які крики. Перед тим як кинутись тікати, дівчинка встигла побачити обличчя матері. Та нерухомо лежала, дивлячись у стелю. Широко розплющеними, застиглими очима.

      У дверях Марина зіштовхнулася із сусідкою. Позаду неї йшло двоє дужих череватих чоловіків і старезна баба в грубій коричневій хустці.

      – Що ти тут робиш? – гаркнула сусідка і, не чекаючи відповіді, кинулася до ліжка. Оглянувши матір дівчинки, вилаялась. – Ти її торкалася?

      – Ні, – перелякано прошепотіла дитина. – Коли я прийшла, вона спала.

      «Ага», – іронічно посміхнулася та, що мало означати: «Так я тобі й повірила».

      – Ідіть