Справа «Про страчений одяг». Борис Крамер

змирився з несподіваною справою Артем Нагорняк. – Інцидент з формою стосується звання й посади Миколи Івановича. Значить, проблема ховається у його роботі. Коханок, на прохання трудящих, відкидаємо… Хоч і шкода! Такий смачний шмат… Прямо по руках жир тече!.. Гаразд, гаразд, не ворушіться, товаришу полковник, бо загублю нитку червону… Хтось незадоволений роботою нашого незамінного заявника познущався над його мундиром.

      – Не моїм мундиром! – уточнив гість і вкотре постукав порожньою люлькою по столу. – Аналогічним… Невідомо де придбаним.

      – Схожим… Такого ж типу… З тієї ж системи… Кітелем. Що це значить?..

      – Що?.. – в один голос прохопились прокурор і начальник міліції.

      – З Миколою Івановичем спілкуються невербальною мовою. Люди часто використовують не тільки сло- ва, а й погляди, емоції, жести, міміку, пози… Корчать рожі й дулі тичуть!.. Голий зад показують!.. Якщо все спростити… Незалежно від причин появи жести – це ознаки можливої дії.

      – Простіше, хлопче!.. Не загинай!.. – приземлив його нетерплячий полковник з пошматованим мундиром. – Іншими словами: ви десь… напаскудили… напустували… побешкетували… Зробили зарубку рукою, що здригнулась… Серйозно накосячили, – дохідливо переклав йому зрозумілою мовою молодий тлумач. – Вам поставили оцінку – негативну. Вас попередили, що за помилку треба платити – або кар’єрою, або здоров’ям…

      – Яка… харцизяка… Брудна шматина… Крива рожа… Має на це право?!. – обурено скочив із-за столу рослий начальник міліції. – Рахунки мені виставляти?.. Погрожувати?..

      – Міліція народна, тож і морда з народу, – заспокоїв його шал Нагорняк. – Що заслужили – те й маєте…

      – Притягни мені сюди!.. Цього грушківського осла!.. Нехай баньки пальцями видавлю!.. Щоб на все життя запам’ятав, з ким не можна зв’язуватись, – знавісніло дихнув слідчому в лице гіркою тютюновою хвилею розворушений полковник. – Притягни!.. Вік буду в боргу!..

      Наче воно йому, Артемові Нагорняку, треба те полковникове боргування. Його монети мідні не котируються. Та й ті може відібрати, бо передумав чи не з тієї ноги сап’яновий туфель узув… Старий он побіг далі смалити люльку та порипувати залізними дверцями сейфу – цяп-цяп у чарочку вірменського коньяку, завезеного кмітливими контрабандистами з Одеси – і трава не рости, а він мусить тямувати, розкручувати, вловлювати, звідки вітер дує, кому твердий на стопу Ковтун згарячу на болючий мозоль наступив і не помітив. Для нього це звичне діло, хрустіти по людських кістках і тупо гагакати, мовби весь світ йому щось винен і мусить розступатися. Прокурорський слідчий той крок полковників не раз і на собі відчував: їм обом по дорозі тільки до того пункту, поки не зачепиш начальницьку безрозмірну честь, а далі вже й недруги закляті, віддавай назад мідну дрібноту. Нуль плювка не вартує, готові утовкти один одного молотом у залізний тік. Та нічого не вдієш – прокурор рвучким жестом показав, щоб забирав геть з-перед його здорових окулярів понищений мундир та маршував услід за Миколою Івановичем ловити