Справа «Про страчений одяг». Борис Крамер

звільнили з роботи?..

      – Саботажники!.. Ні!.. – обурився, аж золотим зубом клацнув страж закону з бездоганною репутацією. – Почалася тяганина… Виявляється, лікарня була винна гроші. І Стьопа видавав таблетки авансом… Чорт ногу зламає!..

      – Аптекар вам порізав френч?.. Помстився так?.. Безглуздо?..

      – Не знаю… А що ти з мене хочеш?.. – скинувся, ніби мерин, якого втяв ґедзь, чоловік. – Ти питаєш – я відповідаю!.. Шукаю претендентів…

      – Слабенькі якісь вони у вас. Претенденти. Не аргументовані, – розкритикував його пошуки причепливий провокатор з прокуратури. – Мені треба таких, щоб зразу стало ясно – в десятку!..

      – З такими я й сам розберусь!.. – повторив Микола Іванович. – Ти мені знайди того, якого я не бачу!.. Який міг запросто порізати кітель і позбавити мене сну!..

      – Психопати на те й розраховують!.. Вивести з рівноваги… Викинути зі звичної колії… Вибити опору з-під ніг… Змусити хвилюватися…

      – Я цьому психу роги обламаю! – хряснув зопалу золотим зубом по чубуку полковник Ковтун. – Маруді, що не поважає форму!.. Суб’єкту… нечесаному!..

      – Ви думаєте, що це чоловік?.. Вам виклик кинув?.. – глянув на френч крізь збільшувальні лінзи Піонтковський. – Може, хтось із колег?.. Обділених кар’єрою?.. Чи покараних?..

      – Тю!.. Ну не баба ж!.. – зиркнув на них, як нетямущих, ображений таким легковажним до нього ставленням Микола Іванович. – З начальником міліції захотіла тягатись…

      – Тут ворожка надвоє ворожила, – взявся за старе уїдливий Нагорняк. – Бувають такі тітки, яким усе мало й мало… Ненаситні. І не тільки в любові… Там пазурі простягаються далеко далі!.. Самі ж не раз хвалились походеньками!.. Грандіозними… Молодецькими… Тепер настав час платити…

      – Чого в компанії не скажеш, – сховав погляд у побатованому кітелі старий гуляка. – Я уже й за своєю косою… мерзну. Багато листя, до нього ще б – горіхів. А горіхи то вже й не родять!..

      – Не прибідняйтеся!.. Двадцять один раз на турніку!.. Не кожен свій задок підніме! – під’юджував його до відвертості молодий слідчий. – Є ще порох… у кишенях?..

      – Турнік – це такий агрегат, що прав не качає, – знову повернув собі настрій полковник Ковтун. – А з тими пискатими… Краще не заводитись!.. Уже моє ремесло бур’яном поросло…

      – Може, й поросло… Та скільки з того бур’яну сиріток вибігло?.. – колупав іржавим цвяхом у чоловічому самолюбстві Артем.

      – От охломон тупорилий! – скинув гривою старий жеребець. – Дам зараз!.. По паяльнику!.. І вогонь погасне!.. Причепився, як чмана до колеса… І тішиться!.. Не маю, кажу, підстав на жінок грішити!.. У мене з ними… мирні угоди. Про ненапад…

      – Гаразд, зайдемо з іншого боку, – оступився для розваги слідчий.

      – Заходь, – погодився гість з порізаним кітелем. – Де можна було взяти міліційну форму?.. У районі ще є полковники?..

      – Є… Здається, зо три… Серед них мій учитель Прохір Петрович Басургін. Ото чоловік загартований!..