Справа «Про страчений одяг». Борис Крамер

показують… Не встигнеш оком кліпнути, як тебе скрутить!.. Шепне над тим кітелем – і тебе поб’є, потемнить на шляху, на дорозі й куди не повернешся лицем своїм… Нечиста балом заправляє!.. Нема віри, одна недовіра…

      – Миколо Івановичу!.. – скинувся й докірливо помахав на нього своїми грубими лінзами Піонтковський. – Щоб я не чув від вас отієї… беліберди! На пісній олії… Вас щось сюди конкретне привело?..

      – Якби конкретне – то сам би розібрався, – розвів руками над порізаним мундиром полковник. – Не маленький!.. Умію уловлювати, що й до чого… А тут ніякого просвітку. Кому й навіщо?.. Треба було?.. Підкидати… Що цим сказано?.. І не сказано?.. Хлопці, та ж не кожного дня… начальнику міліції… форму ріжуть! Це щоб таке зробити, комусь добре припекло…

      – Тоді начувайтесь, – пообіцяв авторитетно Артем. – Виверну всі ваші печінки… Без розшаркування!.. Переберу ваших коханок, їхніх ревнивих чоловіків і хабарників. Перегляну справи, де щось нечисто. Висушу болото…

      – От-от!.. Давай!.. – заохотив його поступливий полковник. – Сам тобі поможу!.. Усе, що забажаєш!..

      – Щось приховуєте?.. Викладайте на чистоту!.. – пішов на нього в атаку молодий слідчий. – Згадайте Осовського!.. Теж до мене прибігав. Трясця його трясла. Скаржився на стеження… А не розкрився до кінця, дурень!.. Ділок торговий… Захотів зіграти зі мною в темну!.. Задушили в маєтку. І пискнути не дали!..

      – Коло дурня сиджу!.. – відповів тією ж монетою Микола Іванович, який за словом у кишеню не лізе. – Не дуже замахуйся, бо здачі отримаєш!.. Бери в напарники лейтенанта Чорного й притягни до мене ті… ножиці жваві. Щоб я їм по пальцях дав!..

      – Когось підозрюєте?.. – насторожився Артем.

      – Є… Кілька кандидатур. Крутив їх так і сяк – лиха година знає… Евентуально не повинні б… Не їхній стиль. Але хтозна, в кого яка клепка протікає…

      – Наприклад?.. – зажадав конкретики Нагорняк.

      – Скажімо, Руслан Бирка зі своїм базаром… У печінках сидить!..

      – Платити не хоче?..

      – Ой, хлоп’яго, не мороч мені голову… Ніхто нічого не платить!.. Принаймні дізнаюся – роздеру. Історія давня, з кагатним полем. Може, пам’ятаєш?..

      – Бирка захотів там будувати, – згадав одну з історій, що потрясла Грушку, молодий слідчий.

      – А мій зять – на своєму: що за цукроварня без кагатного поля?.. Прибіг… Тату, поможіть!.. – розкривав потаємні пружини місцевого бізнесу начальник міліції.

      – А ви?..

      – Що я?.. – перепитав, як само собою зрозуміле, полковник Ковтун. – Приволокли мені цього торгаша… Загарбливого. Дохідливо пояснив, хто музику замовляє, а хто танцює… То на тому всі порухи… Русланові померли.

      – Тепер він що?.. Виходить, згадав?.. – недовірливо сприйняв полковникову непевну версію Артем. – Вирішив познущатись?.. Над вашим кітелем?.. А я прийду до нього й зразу в лоб ударю: це ти чистий мундир полковника Ковтуна ножицями пошматував?.. Уявляєте?.. Його розкриту від подиву пащеку… Оцініть картину!..

      – Не перебільшуй!.. – скривився,