Оголошено вбивство. Аґата Крісті

оголошень.

      – «Продається не нова газонокосарка». Цікаво… Господи, що за ціна!.. Знову такси… «Напиши мені або якось дай знати про себе, я в розпачі. Твій Вовчик». Якими дурними прізвиськами люди іноді себе називають!.. «Продаються цуценята кокер-спанієля». Ти пам’ятаєш нашу любу Сьюзен, Едмунде? Вона була кмітливіша за деяких людей. Розуміла кожне слово, яке ти їй скажеш… «Продається буфет у стилі шератон. Справжня сімейна реліквія. Місіс Лукас, «Даяс-Хол»…» Яка ж вона брехлива, ця жінка! Шератон, ви тільки подумайте!..

      Місіс Светенгем зневажливо пирхнула й стала читати далі:

      – «Усе було помилкою, моя люба. Але кохання не вмирає. У п’ятницю, як завжди. Дж.»… Певно, якісь закохані, що посварилися – а може, це потаємна мова злодіїв, тобі не здається? Знову: «Продаються цуценята такси»… Мені здається, люди трохи схибнулися на розведенні такс. Адже існують інші породи собак. Твій батько Симон розводив манчестерських тер’єрів. Які то були гарненькі цуцики! Мені до вподоби ті собаки, що мають довгі ноги… «Дама, яка виїздить за кордон, продасть свою яхту з двома шикарними каютами»… не зазначено ані розміру, ані ціни… «Оголошується шлюб…» – ні, Едмунде, не шлюб, а вбивство. Що, що? Едмунде, Едмунде, послухай-но, я вперше бачу таке…

      «Оголошується вбивство, яке відбудеться у п’ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів».

      – Едмунде, чи таке може бути?

      – Що ти сказала? – запитав Едмунд, піднявши погляд від своєї газети.

      – Відбудеться вбивство, призначене на п’ятницю 29 жовтня… Едмунде, це ж сьогодні.

      – А дай-но гляну.

      Син узяв газету в матері з рук.

      – Але що б це могло означати? – запитала місіс Светенгем із цікавістю в голосі.

      Едмунд Светенгем потер перенісся з виразом сумніву.

      – Ідеться про якусь вечірку, думаю. Гра у вбивство – чи щось таке.

      – Ну, знаєш, – не погодилася з ним місіс Светенгем. – Це надто кумедно й трохи по-дурному давати в газеті таке оголошення. Зовсім не схоже на Летицію Блеклок, що завжди здавалася мені жінкою з надзвичайно тверезим розумом.

      – А може, на неї вплинули ті веселі юні створіння, що оселилися в її домі?

      – Це надто пізнє оголошення, чи не так? Сьогодні. Ти думаєш, запрошують і нас?

      – Тут сказано: «Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів», – зазначив син.

      – Знаєш, мені зовсім не до вподоби ця новочасна мода запрошувати людей, – рішуче заявила місіс Светенгем.

      – У такому разі не йди туди, мамо.

      – Не піду, – погодилася місіс Светенгем.

      Запала мовчанка.

      – Ти нарешті з’їси цю останню грінку, Едмунде?

      – Знаєш, мамо, я думав, що моє правильне харчування важить для тебе більше, аніж те, коли ця стара карга прибере зі столу.

      – Тихше, любий, вона може тебе почути… Едмунде, а що відбувається, коли на вечірці грають у вбивство?

      – Я, власне, точно не знаю… Вони приколюють на тебе папірці чи щось таке… Хоч ні, їх, здається, тягнуть із капелюха. І хтось