Оголошено вбивство. Аґата Крісті

були, що робили, – й у такий спосіб намагається з’ясувати, хто з них убивця. Атож, це дуже цікава гра – у тому випадку, коли «детектив» бодай трохи знає про те, що таке поліційна робота.

      – Як, наприклад, ти, Арчі. Адже ти брав участь у розслідуванні всіх найцікавіших злочинів, що мали місце в нашій окрузі.

      Полковник Істербрук поблажливо усміхнувся і хвацько крутнув вуса.

      – Так, Лоро, – промовив він. – Я справді дещо їм підказав.

      І він випростав плечі.

      – Даремно міс Блеклок не попросила, щоб ти допоміг їй розплутати й цю справу.

      Полковник пирхнув.

      – Але ж у неї зараз живе той молодий жевжик. Племінником чи ким він там їй доводиться. Мабуть, то він її намовив. Це ж треба додуматися – опублікувати таке оголошення.

      – Воно надруковане на шпальті хроніки приватних подій. Ми могли б його не помітити. Це запрошення, чи не так, Арчі?

      – Вельми дивне запрошення, я вважаю. Якщо й справді в такий спосіб вони запрошують людей до себе, то на мене хай не розраховують.

      – Не кажи такого, Арчі, – у голосі місіс Істербрук пролунали благальні нотки.

      – Якщо мене запрошують, то надто пізно. Хіба вони не знають, що я можу бути зайнятий?

      – Але ж ти не зайнятий, любий? – сказала місіс Істербрук, знизивши голос і в такий спосіб надавши йому переконливішого звучання. – І я вважаю, Арчі, ти повинен піти – хоч би для того, щоб допомогти бідолашній міс Блеклок виплутатися з халепи. Я переконана, вона сподівається на твою допомогу. Адже ти так багато знаєш про роботу поліції та поліційні процедури. Увесь її задум зазнає краху, якщо ти не прийдеш і не підкажеш їй, як досягти успіху. Адже сусідам треба допомагати!

      Місіс Істербрук схилила набік голову, струснувши волоссям, що було відбілене пергідролем.

      – Якщо ти й справді так думаєш, Лоро…

      Полковник Істербрук знову крутнув свого сивого вуса з вельми поважним виглядом і поблажливо подивився на свою пухнасту маленьку жіночку. Місіс Істербрук була принаймні на тридцять років молодша за свого чоловіка.

      – Якщо ти й справді так думаєш, Лоро, – повторив він, – то я піду.

      – Гадаю, це твій обов’язок, Арчі, – врочистим голосом промовила місіс Істербрук.

      ІV

      «Чипінґ-Клеґорн Ґазет» принесли також до садиби «Боулдерс», де в трьох мальовничих, сполучених між собою котеджах жили міс Гінчкліф та міс Мерґатройд.

      – Гінч!

      – Чого тобі, Мерґатройд?

      – Де ти?

      – У курнику.

      – Справді?

      Обережно ступаючи по високій вологій траві, Емі Мерґатройд підійшла до своєї подруги. Ця остання, вдягнена у вельветові штани та військовий кітель, готувала курям корм, нахилившись над тазом, огорнутим не вельми смачною парою, і розтираючи долонями суміш зі звареного лушпиння картоплі та капустяних качанів.

      Вона обернула по-чоловічому стрижену голову з обвітреним обличчям і подивилася на подругу.

      Емі Мерґатройд, повненька жінка з приязним виразом обличчя, була у твідовій спідниці та в мішкуватому яскраво-синьому