Оголошено вбивство. Аґата Крісті

пройти туди лише через кухню, і служниця не могла б його не побачити.

      – Якщо вона не була з ним у змові.

      – Це цілком можливо. І він, і вона чужоземці, і я не схильний довіряти їй анітрохи.

      Кредок помітив два величезні налякані чорні ока, що дивилися на нього крізь вікно, яке було поруч із парадними дверима. Обличчя, розплющене об шибку, було майже невидиме.

      – То вона?

      – Вона, сер.

      Обличчя зникло.

      Кредок натиснув на кнопку дзвінка біля дверей.

      Після тривалого очікування двері відчинила симпатична молода жінка з каштановим волоссям і знудьгованим виразом обличчя.

      – Детектив-інспектор Кредок, – сказав Кредок.

      Молода жінка подарувала йому досить холодний погляд привабливих карих очей і сказала:

      – Заходьте. Міс Блеклок чекає вас.

      Хол, як помітив Кредок, був довгий, вузький, і в нього виходило, як йому здалося, безліч дверей.

      Молода жінка відчинила двері ліворуч і сказала:

      – Прийшов інспектор Кредок, тітко Леті. Міці не захотіла відчинити двері. Вона зачинилася в кухні і стогне там із неймовірними відтінками в голосі. Не думаю, що ми матимемо сьогодні обід.

      Вона сказала, звертаючись до Кредока тоном пояснення:

      – Міці не любить поліції.

      І вийшла, зачинивши за собою двері.

      Кредок підійшов до власниці будинку «Літл-Педокс».

      Він побачив високу, досить енергійну жінку років шістдесяти. Сиве, хвилясте від природи волосся обрамлювало розумне, вольове обличчя. Вона мала сірі очі й квадратне рішуче підборіддя. Її ліве вухо було забинтоване. На ній не було ніякого макіяжу, і вона була дуже просто вдягнена – у твідовий костюм та пуловер. На шиї вона мала старовинне намисто – воно зовсім не відповідало її костюму й надавало їй виразу вікторіанської сентиментальності, що інакше не був би помітний.

      Відразу за нею стояла жінка приблизно того самого віку з круглим обличчям і досить неохайним волоссям, що вибивалося з-під сіточки. Кредок відразу вгадав у ній Дору Баннер, яку констебль Леґ назвав у своєму рапорті «компаньйонкою», а усно додав те, що в рапорті записувати було не можна: «З головою у неї не все гаразд».

      Міс Блеклок заговорила приємним голосом добре вихованої людини:

      – Доброго ранку, інспекторе Кредок. Це моя подруга, міс Баннер, яка допомагає мені доглядати дім. Сідайте, будь ласка. Ви, сподіваюсь, не палите?

      – Якщо й палю, то тільки поза службою.

      – Яка ганьба!

      Очі Кредока ковзнули по кімнаті швидким і практичним поглядом. Типова вікторіанська вітальня, що складається з двох кімнат. Два довгі вікна в цій кімнаті, вікно у глибокій ніші; в іншій… стільці… канапа, посередині стіл, на якому стоїть велика ваза з хризантемами, ще одна ваза на підвіконні – квіти свіжі й приємні, проте не позначені особливою оригінальністю смаку. Єдиною деталлю, яка порушувала тут гармонію, була маленька срібна ваза, а в ній зів’ялі фіалки на столі поблизу від арки, що вела до другої