Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон

знаєш, коли ти спитала судмедексперта, чи є ознаки того, що з тіла щось зняли, – він поклав руку на свою посивілу бороду. – У тебе є якась здогадка, правильно?

      Вона кивнула.

      – Гадаю, я знаю, хто відповідальний за це.

7

      У літаку було не дуже людно. Вони пролітали високо над рясними золотавими й зеленими фермерськими угіддями. Лазурове небо простягалося над полями, які швидко поступилися зеленим схилам, а потім горам. Зі свого сидіння біля вікна Вітмен обернувся до сусіда й дивився, як із його пухких губ зриваються м’які хмарки повітря з сигарним запахом. А потім поринув у власні думки.

      Останні шість тижнів він ішов по слідах, що могли вивести на винахідника Оґюстена Секюлера і його загублений фільм «Séance Infernale». Але ті сліди давно вистигли. Думки про невдалі спроби знайти цінну підказку невпинно крутилися у нього в голові, доки він дивився, як залізобетонні схеми його розслідування натикаються на глухі кути і замкнені двері.

      Хоча існувало багато місць, що цікавили Вітмена в його пошуку, відомі йому зачіпки давно зникли звідти, якщо взагалі колись існували. Прототип 16-об’єктивної камери був виготовлений у Парижі, і саме там було відзнято «Людину, що виходить з-за рогу». Мало того, будинки, у яких мешкали в Нью-Йорку Елізабет і Адольф, знесли п’ятдесят років тому, поховавши під уламками цементу будь-які свідчення чи таємниці.

      Його наступною зупинкою був Лондон: Музей науки на Виставковій вулиці, де схід символізував мистецтво, а захід – науку. Він дихав на скло, вдивляючись у камери Секюлера. Першою була 16-об’єктивна камера, яка робила серію знімків на плівку з паперовою основою, застосовуючи шістнадцять незалежних фотозатворів, що спрацьовували один за одним. Вище кріпилися два візири. Під час роботи два котки плівки рухалися по черзі, кожен розташований за блоком із восьми об’єктивів, і знімали близько шістнадцяти кадрів на секунду.

      Особливо зацікавила Вітмена друга камера, із єдиним об’єктивом. Вважалося, що саме цією камерою знімали «Сцену в садах на Принцес-стрит» і «Рух транспорту через Південний міст» у 1888 році. Можливо, це була камера, якою користувався Секюлер, щоб зафільмувати «Séance Infernale» – що б не крилося під цією назвою. Технічна документація поряд із експозиційною вітриною стверджувала, що камера виготовлена в Единбурзі в 1888 році й близька до технологій, які застосовуються донині. Корпус камери змайстрував Фредерік Мейсон, місцевий тесля. Дерев’яні деталі не були подряпані; легке гондураське червоне дерево корпусу, його багряний блиск, клиноподібні з’єднання й підставка яблуневого дерева – усе пасувало одне до одного, наче ключ до замка. Камера використовувала два рулони неперфорованої плівки три восьмих дюйма завширшки, намотані на пару котків позаду об’єктива. Плівка утримувалася для експонування пласкою мідною пластиною, момент знімання контролювався за допомогою вбудованого дискового мідного затвора, що обертався позаду об’єктива в той самий спосіб, що й сучасний затвор.

      «Клац – відімкни, клац – замкни, ось ти це бачиш, а ось уже ні».

      Камера також