Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон

що Секюлер прийшов до запису і проекції рухомих картин раніше за будь-кого іншого; його супротивники отримували суттєво більше зиску від зниклого винахідника, ніж від мертвого.

      1901 – родина Секюлерів зрештою змушена була об’єднатися з компанією «Мутоскоп» під час патентних війн компанії з Едісоном. Адольф Секюлер працював із ентузіазмом, збираючи докази з батькової майстерні, до якої – за загадковим збігом обставин – вдерлися одразу після зникнення Секюлера. Хижі адвокати «Мутоскопа», однак, мали власні плани й маніпулювали Адольфом Секюлером задля досягнення своєї мети. Юридичні представники Едісона намагалися повністю спростувати висновки Секюлера, тоді як адвокати «Мутоскопа» підтримували його свідчення лише настільки, наскільки вони послаблювали аргументацію Едісона. Найважливіший доказ Адольфа – батькові камери так і не були представлені «Мутоскопом», оскільки це перекреслило б усі претензії на винахід нового пристрою як Едісона, так і їхні власні. До розчарування Адольфа, камери залишилися в машині під стінами судової зали попри те, що адвокати дали йому підстави вірити, що зрештою продемонструють їх на суді.

      1902 – під час розгляду справи, коли суд з’ясував, що Едісон був не першим винахідником рухомих зображень, Адольф Секюлер уже не був присутній на оголошенні вердикту. У липні минулого року його знайшли мертвим, біля тіла лежала мисливська рушниця. Офіційний висновок: нещасний випадок, але родина Секюлерів – те, що від неї залишилося – була непохитна: це все результат нечесної гри. Вони вважали, що конкуренти – особливо Томас Едісон – у насильницький і протизаконний спосіб прибрали Оґюстена й Адольфа з дороги.

      1999 – у французьких поліційних архівах виявлено фотографію потопельника, яким міг бути Секюлер.

      2001 – прибутки кіноіндустрії, обожнюваної глядачами всіх вікових груп, досягли позначки в 40 мільярдів доларів.

      2002 – загадка: що сталося з французьким винахідником? Що сталося з «Séance Infernale»?

      Вітмен дістав із теки чорно-білу фотографію і знову кинув погляд на зниклого винахідника. М’які турботливі очі, міцної статури чоловік метр дев’яносто – дев’яносто два на зріст. Геній, що не знав собі рівних, який на сім років випередив братів Люм’єрів, на сім років випередив Томаса Едісона.

      Сім років.

      Під час розслідування Вітмен відчув дивний зв’язок з винахідником із бакенбардами. Вони намагалися спілкуватися крізь простір і час через розсіяні клаптики фільму під назвою «Séance Infernale».

      Була ще одна причина, з якої цікавість Вітмена до Секюлера зростала. Цей факт нечасто згадували в книгах про кіномистецтво, і Вітмен не знав про це, доки не знайшов інформацію в теці Вальдано. Це сталося за два роки до зникнення Секюлера, коли винахідник, його дружина і двоє дітей ще мешкали в Единбурзі. Як і в більшості зловісних випадків, що траплялися в Единбурзі, подію задокументували шотландські журналісти, зокрема Роберт Чемберз. Що саме трапилося тієї ночі, думки розходилися, і різні документи містили драматичні подробиці,