Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон

стирчали від краю кінцівок; жінка збагнула, що то ребра дитини. Були й інші пошкодження, порізи й надломи. Залишки плоті й кісток встигли обгризти пацюки. Вона відчула наплив жалю і чогось іще: скорботи, навіть любові, народженої з почуття несказанної втрати.

      «Бідолашна, бідолашна дитина».

      Жінка відігнала від себе жалі – вони не допоможуть.

      – Гадав, ти будеш тут раніше за мене, – почувся хриплий голос. Детектив-інспектор Ґай Джонсон виринув з-за її спини й став поряд. Він телефонував їй до офісу повідомити, що в них новий труп у завулку Ковенант.

      – Мала закінчити деякі справи у штаб-квартирі, – сказала вона, ні на мить не відводячи погляду від решток. Підвела очі й побачила його похмурий вираз – він дивився на спалену дитину.

      Джонсон був худорлявим чоловіком із ластовинням на обличчі й охайним каштановим волоссям; стрижку він не змінював усі ті п’ять років, що Макбрайд знала його. Їй здавалося, ніби він народився на світ із цією зачіскою. Його рот прикрашали короткі чітко окреслені сиві вуса. Довгий ніс видавався вперед між проникливих очей, повіки часто посмикувало через брак сну. Вираз його обличчя завжди був зосереджений і серйозний, а ось поведінка – не завжди.

      До них підійшов судмедексперт доктор Марет.

      – Добра новина, – сказав він. – У нас досить сечі для аналізу. Може, отримаємо якусь ДНК.

      – Він влаштував жертві золотий дощ?

      Марет кивнув.

      – Судячи з усього, вже після спалення.

      – Щоб довершити наругу.

      – Як ви знаєте, що це вона?

      – Через будову скелета, – Марет вказав на те, що залишилося від тазової кістки, присипаної попелом, та все ж помітної. – Лобкова кістка тазу надто широка для дитини чоловічої статі. Потім, на кістках помітні місця з’єднання з м’язами: надбрівні дуги, очниці, щелепи – вони надто маленькі. Це жінка. Судячи з довжини стегнової кістки й відсутності зрощування епіфізарної пластинки, я сказав би, що їй не могло бути більше шести років.

      – Які-небудь ознаки зв’язування?

      – Її ноги і руки були зв’язані, але то було до спалення.

      – Звідки ви знаєте? Мотузка мала б згоріти з усім іншим.

      – Жар вогню змушує м’язи скорочуватися в міру того, як із них випаровується вода. Сильніші м’язи приводять руки й ноги у зігнуте положення, і це утворює жорстку захисну позу, яку ми тут бачимо, з долонями, стиснутими в кулаки, як у боксера на рингу, – те, що ми називаємо бійцівською позою або боксерською стійкою. Якби кінцівки були зв’язані, коли її підпалили, руки й ноги були би прямі.

      – Важко збагнути, як це могло статися без рідкого палива чи чогось подібного. Довелося б застосувати каталізатор, щоб отак підпалити її, правильно?

      Марет кивнув.

      – Ми проведемо хроматографію, побачимо, що він застосовував.

      – Якісь документи, гаманець, прикраси?

      – Усе розплавилося. Жодних прикрас, як бачите. Однак є шрам на животі. На