Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон

рушив у передпокій.

      Обшукав кожну кімнату, шафу, комору в квартирі, й не знайшов ніяких грабіжників. Шукав скрізь, окрім однієї кімнати. Додаткова спальня мала належати Еллі, коли вони повернуться всією родиною з Шотландії; тепер там був кабінет і проекційна. Якщо в дім хтось вломився, він мав бути там – можливо, розмірковував, чи вдасться загнати ті проектори чи он той портрет Ернста Любича на стіні.

      Він глибоко вдихнув, готуючись дати відсіч. Наразі йому не терпілося дізнатись, хто там ховається. Стиснувши ніж, він спробував вільною рукою відчинити двері. На секунду двері піддалися, але зупинилися, відчинившись лише на пару дюймів.

      Хтось стояв за ними.

      Він інстинктивно відсахнувся, притулившись до стіни. Вичекав наступну секунду. Потім, не відходячи від стіни, повільно поклав руку на двері й спробував знову. Щось досі перешкоджало, але звук – він збагнув тепер – був цілком матеріальний, наче від якогось предмета.

      «Припини. Це не мрець».

      «Звідки тобі знати? Ти гадав, що бачив доньку біля “Воллмарта” лише годину тому».

      Він усім тілом наліг на двері. Ті розчахнулися, віджбурнувши те, що стояло за ними, до дальньої стіни кімнати. Почувши дзвінок, збагнув, що це було.

      Cтояв за дверима, і його губи тремтіли. Дивився на доньчин велосипед, що лежав на підлозі навпроти стіни. Від удару сидіння для ляльки зламалося і валялося тепер, мов небажаний шматок пластикового сміття. Задні колеса були цілі, як і дзвоник на кермі. Еллі зникла понад десять років тому, проте Алекс так і не зміг позбутися більшості її речей; вони досі лежали в її кімнаті в Единбурзі, точнісінько так, як вона їх залишила. Єдиним, що він забрав із собою до Лос-Анжелеса, був велосипед – символ спогадів про той день. Це зловісне нагадування він завжди тримав у дальньому кутку кімнати, біля робочого столу, де іноді затримувався його погляд. Велосипед ніколи не пересували. Але зараз він лежав на боці, перехняблений, сідлом до стіни. Сидіння для ляльки було відламане.

      Досі стискаючи ніж, він окинув поглядом порожню кімнату, наче та могла дати відповіді. Не міг збагнути, як велосипед опинився за дверима. Це було безглуздя. Він перевірив вікно: воно було щільно зачинене, як він його й залишив. Поклав ніж і схилився над зламаним велосипедом зниклої доньки.

      І коли кінчиками пальців провів уздовж рами велосипеда, ймовірне пояснення цієї пригоди ошелешило його. А може, це він у страшному нападі скорботи зайшов до кімнати й перемістив велосипед? Він не хотів думати, що це означає. Божевілля. Може, він ходить уві сні, пересуваючи предмети в домі?

      Підібрав зламані частини, а потім те, що залишилося від велосипеда, і відніс на кухню, де поклав у пластиковий пакет. І заридав.

      Частина ІІ

      3 грудня

5

      Коли вони були вдома, Еліот бачив їх мало не щоранку, адже вони мешкали у квартирі навпроти. Зазвичай мати або няня водили дівчинку гуляти. Еліоту не подобалася няня. Він вважав, що вона надто прискіпується до дитини.

      Він частенько стояв біля вікна й дивився на дорогу, що вела