Дарунки. Даніела Стіл

нього не очікував.

      Вероніка пройшла до свого кабінету й зателефонувала всім, кому було треба, доки Карміна розпаковувала її речі. А потім надіслала SMS Тіммі, повідомляючи, що вже вдома. Відтак випила чашку чаю, який приготувала Карміна. Економка працювала на неї лише вдень. Увечері Вероніці ніхто не був потрібен, і вона вважала за краще бути на самоті. Готувала собі їсти, коли була голодна, не бажаючи, аби хтось куховарив для неї, створюючи напруження своєю присутністю. Так само було облаштоване її життя в Парижі з покоївкою, яка приходила протягом дня. Щойно дівчата підросли, Вероніка спростила собі життя й обходилася мінімумом персоналу. Коли Пол був тут господарем, а дівчата були маленькі, він наполягав на утриманні великого штату працівників. Теперішній стан речей влаштовував Вероніку значно більше. Їй не подобалося, коли її обслуговували, хоча вона була вдячна Карміні тепер, а її помешкання на П’ятій авеню було просторим.

      Вероніка мала квартиру з двома гостьовими кімнатами й власною спальнею, прекрасним видом на Центральний парк і бездоганними стінами для її картин. Вона досі володіла непересічною колекцією імпресіоністських полотен, що дісталися їй від дідуся, і кілька з них відіслала до Парижа. У квартирі в Нью-Йорку зберігалися кілька полотен Ренуара, дві роботи Деґа, одна картина Пісарро, одна – Шагала; у спальні вона повісила полотно Мері Кассатт[4], яку дуже любила, а в їдальні – роботу Пікассо. А ще було чимало дрібних робіт Коро[5] та інших митців і серія графіки Ренуара. Квартира була елегантно декорована в спокійних тонах. Вероніка віддавала перевагу простим речам високої якості й завжди мала пристрасть до мистецтва.

      А в коридорі, що вів до спалень, вона повісила кілька портретів, які намалювала сама, включно з портретом її батька. У її творчому доробку були великі ефектні картини олійними фарбами, а ще жіночі портрети в стилі Джона Сінґера Сарджента[6]. Не було жодних сумнівів, що вона має талант, хоча тривалий час марнувала його. Часом Вероніка робила ескізи, але цим усе й обмежувалося. А ще малювала гарні портрети дітей, що тепер висіли в її гардеробній. Її великим захопленням також було дослідження підробок – це, як вона знала, інтригувало ще її дідуся. Але вона так і не пішла цим шляхом, хоча мала око на майстерні підробки. А її мати малювала акварелі, які Вероніка розвісила в гостьових кімнатах. Вони були гарні й заспокійливі. Мистецтво було в них у крові, хоча жодна з дочок Вероніки не виявляла схильності до живопису. Здавалося, Вероніка не зуміла передати в спадок цю пристрасть.

      О четвертій годині зателефонувала Тіммі й сказала, що зустрінеться з нею у Френка Кемпбелла й що Джой вирішила приєднатися до них. Вони зустрілися у вестибюлі бюро, куди Вероніка пройшлася від квартири пішки. Тіммі досі була у своєму робочому одязі, а Джой змінила спідницю на ще коротшу чорну й взула туфлі на високому підборі. Вона виглядала так, наче щойно зійшла з обкладинки «Воґ». Мати була рада бачити

4

Мері Кассатт (1844–1926) – американська художниця, представниця імпресіонізму.

5

Жан Батіст Каміль Коро (1796–1875) – французький живописець, один із засновників французького реалістичного пейзажу ХІХ ст.

6

Джон Сінґер Сарджент (1856–1925) – американсько-європейський художник кінця ХІХ – початку ХХ ст., представник реалістичного та імпресіоністського напрямів.