Дарунки. Даніела Стіл

Про Пола годі було сказати щось особливе, а вона ніколи не була щедрою на похвалу батькові. «Успішний мисливець за приданим помирає від хвороби в Нью-Йорку за рік після перенесеного інсульту» – такий текст здавався їй неприйнятним. Вона не стала цього писати (хоча й подумала), натомість указала, що він закінчив Принстон, двічі був одружений, залишив по собі чотирьох дітей, і далі перелічила їхні імена. Його кар’єра, коротка й не надто поважна, складалася з низки дрібних робіт на найнижчих щаблях банківської сфери, а потім у нерухомості, доки він не зустрів її матір, що стало для нього золотою жилою. Вероніка ніколи не робила з цього проблеми, але це не було таємницею для дітей. Лише раз у житті він отримав великі гроші, коли одружився з їхньою матір’ю. Тіммі гидко було від думки, що він зраджував її й зруйнував ілюзії матері та їхні щодо себе.

      Пол був красенем і вмів справити враження, завжди був усім до вподоби, але він нічого не здійснив у своєму житті, а його схильність до гарненьких, але недалеких жінок дуже мало привносила до його життя й геть нічого – до його резюме. Він жив лише однією миттю, бажаючи розваг, і ніколи не думав про майбутнє чи про наслідки своїх дій. Аж до кінця. Його останньою приятелькою була вродлива юна росіянка, яка зникла тієї ж миті, коли він занедужав. «Принаймні не доведеться сперечатися з нею за спадок», – подумала Тіммі. Досить із них і Берті, який битиметься за кожен пенні. Стосовно нього Тіммі не мала жодних ілюзій, як і вся родина, і більшість часу взагалі про нього не згадувала. Вони майже не бачили його протягом останніх років і сприймали це як благословення. І сам він уникав їх, адже спілкування з ними не давало йому жодної користі. Здавалося, він успадкував від Пола лише найгірші риси, помножені на тисячу, і жодної чесноти, що пом’якшила б їх. Так само казав і батько.

      Джой виглядала сонною, коли дісталася до квартири Тіммі, і, відчинивши двері, сестра завважила, що Джой красивіша, ніж будь-коли. На ній були коротка біла спідниця й футболка, і навіть у сандалях на пласкій підошві вона була майже одного зросту з Тіммі, хоча на вигляд сестри були дуже несхожі й дотримувалися різних стилів. Тіммі була білявкою й успадкувала гарні аристократичні риси від батька, тоді як Джой мала винятково яскраву зовнішність: темне волосся, фіалкові очі й кремово-білу шкіру. Обличчям вона була в матір, зростом – у батька. Тривалий час Тіммі не бачила сестри, хоча вони й спілкувалися час від часу. Джой ніколи особливо не дбала про те, щоб передзвонювати й підтримувати зв’язок. Набагато частіше Тіммі розмовляла з Джулієтт. Джой була надто зайнята своїми пробами, кастингами, відкритими прослуховуваннями й акторською кар’єрою, суміщаючи це з роботою офіціантки.

      Сестри обнялися. На довгу мить Джой пригорнулася до старшої сестри, і обидві думали про батька.

      – Не можу повірити, що його немає, – хриплим голосом мовила Джой, коли вони увійшли. – Наче гадала, що він житиме вічно.

      – Ми всі так гадали, – відповіла Тіммі, наливаючи на кухні горнятко кави й простягаючи