Дарунки. Даніела Стіл

зусиль до цього не докладала. Вона була дуже талановитою портретисткою й відвідувала Школу красних мистецтв у Парижі, та коли дівчата були маленькими, займалася цим лише поверхово, кажучи, що не має часу. Тепер час з’явився, але минуло забагато років, відколи вона востаннє бралася до творчості. Вона ще не вирішила, чим тепер заповнювати своє життя. Багато читала, раз у раз їздила до Парижа, трохи займалася благодійністю, але справжнього застосування своєму часу не знаходила. Після розлучення вона зустрічалася з кількома чоловіками, але в її житті не було жодних серйозних стосунків після Пола. І вона проводила достатньо часу з ним, щоб задовольнити жагу спілкування й не дуже прагнути знайти когось іншого. Минулого вечора Тіммі гадала, чи зміниться що-небудь тепер, коли його немає, чи стане мати більш прихильною до інших чоловіків. Але Вероніка завжди казала, що у свої п’ятдесят два роки вона надто стара, з чим Тіммі не могла сперечатися, адже сама почувалася застарою для нових стосунків у свої двадцять дев’ять. Чи радше в її випадку надто розчарованою. Тіммі до смерті втомилася від зрадливих чоловіків, але Вероніка ніколи не набула тієї злості, що уразила її доньку. Принаймні зараз Тіммі не відчувала жодного бажання пробувати знову, на відміну від Джулієтт, яка завжди тримала двері відчиненими для всіляких невдах, і Джой, яка вже мала хлопця, хоча його ніколи не було поряд.

      – Я спробую повернутися додому раніше, – запевнила Тіммі, – після того, як мама візьметься до справи. Я обіцяла з’їздити з нею до Френка Кемпбелла. Ти ж знаєш маму: вона все спланує й організує ще до того, як приземлиться.

      Обидві усміхнулися: це була правда. Їхня мати була бездоганно організованою й уміло вела справи. Вона була ідеальною матір’ю й дружиною, що тепер лише ускладнювало її становище, адже більше вона не мала чим керувати, окрім власного життя.

      Тіммі нашвидку поцілувала Джой і пішла. Вона приїхала на роботу пізніше, ніж зазвичай, – о восьмій годині, і, виходячи з метро біля своєї установи, знову згадала про батька. У більшості випадків батько був відсутній у їхньому житті, та водночас дивним чином єднав їх між собою. Досі важко було повірити, що він помер.

      Часу в офісі вистачило рівно настільки, щоб переглянути документи на столі, а о дев’ятій на прийом у неї вже чекало троє людей. І кожен давав їй бажану можливість відволіктися від власних суперечливих почуттів щодо батькової смерті.

* * *

      На той час, коли літак приземлився в аеропорту Кеннеді, Вероніка мала кілька списків, складених під час польоту. Вона планувала зателефонувати постачальникові їжі, священикові й флористові, разом із Тіммі обрати труну в Кемпбелла, розпорядитися щодо всього необхідного на цвинтарі, розмістити некролог у «Таймз» і попросити кількох знайомих Пола нести труну в церкві. Вона гадала, що одним із них буде Берті, другим – Арнольд Сендз, але потрібні були ще шестеро. Близьких друзів Пол не мав. Він віддавав перевагу жіночому товариству, і більшість його знайомих була такими собі світськими ледарями, з якими він