Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Азера:

      – Є тут хтось?

      Стівен намагався пригадати, чи були у коридорі якісь перепони, які могли б його зупинити, – він швидко біг назад і у нього не було часу перевіряти свій шлях. У підніжжя сходів на третій поверх він побачив, як з його кімнати б’є світло. Перестрибуючи через сходинку, він миттю опинився там, підбіг до лампи на столі і вимкнув її – та гучно захиталася.

      Стоячи посеред кімнати, він прислухався. Кроки досягли підніжжя сходів. Якщо Азер зараз підійметься нагору, йому буде важко пояснити, чому стоїть посеред темної кімнати повністю одягнений. Тому він повільно підійшов до ліжка і заліз під ковдру.

      Хвилин через десять Стівен подумав, що вже безпечно піднятися та роздягнутися. Він зачинив двері та віконниці маленького вікна, переодягнувся у піжаму і сів за письмовий стіл. Він перечитав усе, записане нещодавно, – розповідь про дорогу з Лондона, потяг у Франції, прибуття на бульвар Гангу. Тут були і короткі зауваження щодо характеру Берара і його дружини – дбайливо зашифровані, – а також враження від самого Азера та обох його дітей. Він з подивом помітив, що ні слова не написав про те, що вразило його найбільше.

      Зранку Стівен, з ясною головою, відпочилий та повний цікавості до всього, що навколо, викинув з думок нічні події та занурився у вивчення організації бізнесу Азера.

      Удвох вони полишили заможній район бульвару і пішки пішли у Сен-Ле, котрий нагадував Стівену середньовічну гравюру з гостроверхими будинками, які мостилися на брукованих вуличках над каналами. До кривуватих стін та водовідвідних труб були прикріплені мотузки для білизни. Маленькі діти, одягнені у лахміття, грали у схованки на мостах і постукували палицями по металевій огорожі вздовж каналу. Жінки проходили повз із відрами питної води, вони несли її додому від фонтанів у кращій частині міста. Вдома їх чекав численний виводок дітей – часто в одній-єдиній кімнаті. Нерідко люди – особливо приїжджі робочі із сіл Пікардії – жили у саморобних халупах на задніх дворах потрісканих будинків.

      Бідність тут промовляла гомоном дітей на вулиці, чиї матері викрикують погрози, застереження або ж важливі новини для сусідів. Тут стоїть шум суспільного проживання – такого проживання, коли будинки відкриті одне для одного. Звідкись долинає гомін юрби у пекарні чи крамниці, а тут чоловіки з тачками та возами з кіньми голосно розхвалюють свій товар.

      Азер жваво просувався крізь натовп. Коли вони переходили дерев’яний місток, Азер узяв Стівена за руку, і біля хмурого підлітка, що викрикував якісь образи, вони повернули до кованих сходів на стіні будівлі, які вели на другий поверх у канцелярію, звідки було видно фабричний поверх нижче.

      – Сідайте. У мене зараз зустріч із Мерó. Це старший робітник, а також – мабуть, це кара за усі мої гріхи – голова спілки, – Азер вказав чи то на шкіряне крісло у дальньому кінці кімнати, чи то на стіл, завалений паперами.

      Внутрішніми сходами Азер спустився вниз, залишивши Стівена спостерігати