Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

То мій чоловік… До мене ви не зверталися.

      Він: Я боявся, що ви відмовите, і тоді я втратив би останню надію.

      Вона: Йдеться про фотографію картини?

      Він: Так.

      Вона: Як же ви це собі уявляли? Що я впущу вас до будинку як жертву нападу, а ви зробите репродукцію Каналетто? Розраховували, що я розчулюся?

      Він: Так чи інак, ви ж мене впустили. Либонь, у якусь мить ви у все це повірили. (Несміливо всміхається.)

      Вона: Радше ви самі в це повірили. Ви й досі тримаєте руку так, наче вона болить…

      Він (розв’язуючи носовичка на руці й кладучи його до кишені): Сила самонавіювання…

      Вона (сміється): Ну, і як це було? Ви бігали чи робили присідання, щоб захекатись?

      Він: Бігав.

      Вона: І чекали, коли Маріанна піде на пошту і я лишуся сама… Непогано ви все це продумали.

      Він: Може, мені за це належиться нагорода?

      Вона (глибоко зітхає, вражено хитає головою): Ви мене приголомшуєте! Нечувано! Зроду не зустрічала такого нахаби!

      Він: Ви мені лестите… Досі мені нічим не вдавалося відзначитись.

      Вона: І що я маю з вами зробити? Ви вже давно мали б бути далеко звідси…

      Він: Та оскільки я досі тут…

      Вона (вже нібито піддаючись): То я маю дозволити вам зробити світлини?

      Він заметушився.

      Він (квапливо): Це не займе багато часу. Ви й оком змигнути не встигнете. В мене камера зі спалахом… утім, ще доволі світло. (Підходить до столика, виймає з сумки апаратуру.) Я вкладусь у п’ять хвилин.

      Вона: І що потім?

      Він: Це ніколи не буде оприлюднено, ввійде тільки в мою роботу. А вона ж не буде надрукована.

      Вона (стурбовано): Якщо вона вийде дуже доброю, то хтозна…

      Він (відчуваючи, що шанси його зростають, говорить із надзвичайним запалом): Я маю заприсягтися, що не буде?!

      Вона: Схоже, що дійсно не буде… Готуючи роботу про Каналетто, ви мали б більше знати про авторські копії.

      Він: Річ у тім, що я ніяк не міг обрати тему… Я писатиму про Каналетто лише в тому разі, якщо ви дозволите зробити репродукції… Це займе набагато менше часу, ніж наша розмова.

      Вона (пильно дивиться на нього): Ви вважаєте, що вся справа у часі?

      Він (вагається, опускає голову і стишує голос): Ні. У вашій довірі.

      Вона: До вас? Ви зробили все, щоб я думала про вас погано.

      Він: Я зробив усе, щоб ви хоч щось про мене подумали. А це дуже важко. То… можна? (Виймає із сумки «дзеркалку» і благально дивиться на жінку.)

      Вона (тихо): Ні.

      Він (безнадійним голосом): Я маю піти?

      Вона: Гадаю, так.

      Він: І нема жодних шансів умовити вас?

      Вона (знущально): Шанси є завжди. Але наразі ви їх змарнували. (Всміхається.)

      Він: Безповоротно?

      Вона (позіхає, прикриваючи рота рукою): Перепрошую, але цей пінґ-понґ стає нудним. (Показує йому на двері.)

      Він (із засмученим виглядом бере сумку, робить крок у напрямку виходу. Зупиняється. Каже з розпачем у голосі): Вибачте, чи не міг би я хоч раз поглянути на картину? Я знаю її лише за репродукцією.

      Вона (здивовано): Але ж вона перед