Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

На це ви й розраховували, входячи сюди? (Простягає йому руку для поцілунку і затримує його долоню у своїй.)

      Він (дуже палко): Ні. Навіть у найсміливіших мріях.

      Вона: Он воно як? Може, ваші мрії мають більш конкретний характер?

      Молодик скромно опускає очі. Жінка трохи ніяковіє, сміється. Стоять одне проти одного.

      Вона: Скажіть, ви людина практична?

      Він: Не знаю. В міру. Настільки, наскільки це необхідно, щоб утриматись на поверхні.

      Вона: Судячи з вашого вигляду, ви претендуєте на більше. І мені дивно, що ви обрали таку спеціальність. (Відходить до мольберта.) Ви не схожі на майбутнього науковця… А що ще вам залишається? Я на цьому не знаюся, але, либонь, школа, а може, реставрація… У фотографуванні шансів у вас було б більше. Ви ніколи не мріяли про велику кар’єру?

      Він: О, даруйте, але моє життя набагато прозаїчніше. Я мушу заробляти собі на хліб насущний. Адже я не вродився в такому красивому районі, як цей…

      Вона: І на хліб ви заробляєте художньою фотографією… Розкажіть трохи про своє дитинство.

      Він (ніяковіючи): Я б не хотів…

      Вона: Чому? Невже воно було таким тяжким?

      Він: Ні. Просто воно… не схоже на зворушливу казку.

      Вона: Тим ліпше. Ви з бідної родини?

      Він: Так.

      Вона: Змалку виховувались у притулках, а тепер можете розраховувати тільки на себе, я вгадала? За віком ви могли б бути моїм сином.

      Він: Ви маєте сина?

      Вона (всміхається): Може, так, а може, й ні…

      Він (із цікавістю): У вашій біографії про це – ані слова.

      Вона: Не все пишеться у біографіях. Так! Мій син міг би бути у вашому віці.

      Він: Він помер?

      Вона (різко): Я не даю інтерв’ю. Вже багато років. Надто багато дурниць написано про мене і моє життя.

      Він: Я стільки про вас читав і не знаю, дурниці це чи ні… Я знаю, що колись ви теж були бідною.

      Вона: Що значить «теж»? Те, що ви бідний, ніяк нас із вами не поєднує. У світі мільйони бідних. А я багата і мешкаю… як це ви сказали… у красивому районі.

      Він: У красивому районі мешкають красиві люди.

      Вона: Я спровокувала вас на банальність. До речі, знаєте, одна з дівчат на процесі Менсона заявила, що ненавидить красивих людей, що їх усіх треба вбивати[1]… Не так уже й приємно бути обережним та підозріливим, але суспільство, в якому є багаті й бідні, змушує нас до цього. Колись я навіть подумувала приділити частину своєї спадщини по чоловікові якійсь із організацій, що борються за повалення наявного світового порядку.

      Він: І чому не зробили цього?

      Вона: Ніяк не могла обрати, якій саме: їх же стільки… І всі ворогують між собою. А ви належите до котроїсь із них? Ви революціонер?

      Він: Ні.

      Вона: Шкода. Вам би пасувала яка-небудь ідея. Обожнюю молодих людей, охоплених жагою змінити світ! А ви що – погоджуєтеся з наявним? Ви лише претендуєте на трохи тепліше місце, ніж те, що приготувала для вас доля? Я вгадала?

      Він: Тепер ви берете в мене інтерв’ю?

      Вона (спохопившись): Боже мій, ваше обличчя! Я забула, що вас треба вмити й оглянути!

      Він

1

Чарльз Менсон (нар. 1934 р.) – американський серійний убивця-маніяк, лідер комуни під назвою «Родина». Людей, що перебували під його впливом, намовляв до жорстоких убивств, прикриваючись ліворадикальною ідеологією власного виробництва. Серед убитих його бандою була акторка Шерон Тейн, дружина кінорежисера Романа Полянського (Поланскі). – Тут і далі примітки перекладача.