Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

ми обоє маємо рацію. Є дві авторські копії. Погляньте.

      Молодий чоловік повільно підходить до столу.

      Вона: Бачите, навіть на репродукції помітні невеличкі відмінності… Ймовірно, це через реставрацію. Росіяни використовують тепліший лак… Але ви, певна річ, і самі чули про це. (Закриває альбом.) А тепер сідайте, треба подбати про ваше обличчя.

      Він: Чесно кажучи, я б не хотів…

      Вона: Боїтесь?

      Він (щиро): Трохи.

      Вона: Обіцяю бути обережною… Прошу вас.

      Молодик, зітхаючи, сідає. Жінка опускається поруч, відсунувши сумку з апаратурою.

      Вона: Страшенно важка! Що у вас там?

      Він (перекладаючи сумку на пуф): Звичайний набір: шість на шість, вузькоплівкова, комплект об’єктивів… камери…

      Вона (починає протирати його обличчя зволоженою ватою): Я на цьому не розуміюся. Ще знімаючись у кіно, я ненавиділа камери. Мала відчуття, ніби за мною стежить холодне нелюдське око. Може, тому я не люблю і людей в окулярах.

      Молодик кидає погляд на портрет її чоловіка: той носив окуляри.

      Вона: Певна річ, бували й винятки. (Дивиться на вату.) Дивно… було схоже на синець, а це якийсь бруд, до того ж дуже масний. (З великою недовірою.) Вам боляче?

      Він (трохи роздратовано): Ні, марничка… Ваш чоловік був визначним колекціонером творів мистецтва.

      Вона: Скажімо так… (Іронічно осміхається.) Радше він був визначним колекціонером грошей. А я витрачала їх на мистецтво.

      Він: Чому?

      Вона (пильно дивиться на нього): Запитання наче з інтерв’ю…

      Він: Вибачте.

      Вона (продовжуючи орудувати ватою на його обличчі): Бачите, я не зношу інтерв’ю, бо сама дуже багато говорю. І частенько говорю те, чого б не варто… (Протирає його обличчя ватою.) Можна подумати, що ці бандити натерли ваше обличчя сажею… Не люблю, коли хтось мене про щось питає.

      Він: Ще раз – вибачте. Я забув, що ви на все дивитесь інакше…

      Вона: Вам знову закортіло блиснути красивою думкою про красиві райони?

      Він: Ні. Я хочу виправдатися за свою нетактовність.

      Вона: Котру саме?

      Він: Хіба їх було декілька?

      Вона: А ви як гадаєте?

      Він: Не знаю, я був збуджений. Якщо я поводився негоже…

      Вона: Не варто говорити в минулому часі.

      Він: Не розумію…

      Вона (іронічно): Невже?.. Ну, тепер ви маєте набагато кращий вигляд. (Відкладає вату, дуже брудну.) Фе, яка гидота! (Запитливо дивиться на молодика.)

      Павза.

      Молодик явно збентежений.

      Жінка підводиться.

      Він: Я чекаю, що ви якось мені допоможете… Якщо я зробив щось не так…

      Вона: Ви чекаєте… (Холодно.) Ви чекаєте, коли підуть люди, які вас побили. Припустімо, вони пішли. (Підводиться і йде до столу.)

      Він (опускає голову, зітхає): Можу я замовити таксі?

      Вона: Я вам допоможу. З такою рукою вам важко буде набрати номер.

      Обоє виходять у передпокій. Жінка затримується у дверях. Молодик підходить до телефону, тягнеться до слухавки.

      Вона (різко):