Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

була ідеальною нянькою – але ж погодьтесь, нікому так не вдається. Нікому. В усіх бувають погані моменти, правда ж?

      Могла Ізабелла знати, що її знімає камера?

      Лептоп Майї та читач SD-карток, який їй дала Ейлін, лежали в наплічнику. Вона доволі довго ходила зі своїм армійським рюкзаком – бежевий нейлон, чимало кишень, – але такі ж багато військових фетишистів замовляли онлайн, і це видавалося надто показушним. Джо купив їй кевларовий наплічник для лептопа фірми «Tumi». Майї здавалося, що він забагато коштує, аж поки вона не побачила, скільки фанатів стилю мілітарі в Інтернеті платять за військові рюкзаки.

      Вона взяла фоторамку, натиснула збоку кнопку, вийняла картку. Припустимо, Ізабелла все зрозуміла. Почати з того – хіба це так складно? Не зовсім. Якщо ти достатньо уважний, – як Ізабелла, – тобі може стати цікаво, чому роботодавець раптом купує нову рамку. Якщо ти достатньо уважний, – знову ж таки, як Ізабелла, – тобі може стати цікаво, чому ця рамка вперше з’являється на полиці наступного дня після того, як роботодавець поховала свого вбитого чоловіка.

      Або, навіть якщо ти достатньо уважний, може і не стати. Хтозна?

      Майя вставила картку в прилад і під’єднала його до USB-порту. Чому її це все настільки тривожить? Якщо підозри виправдаються, якщо Ізабелла зрозуміла, що в новій рамці більше, ніж просто колекція родинних фото, тоді, звісно ж, Майя побачить лише найкращу поведінку з її боку. Вона не настільки тупа, щоби зробити щось підозріле. Весь сенс цієї камери в тому, що вона прихована. Якщо няня про неї знає, то це починання стає щонайменш сумнівним.

      Вона натиснула кнопку «грати». Відео записувалося з детектором руху, тож почалося з того, що увійшла Ізабелла з кавою – звісно ж, у горнятку із захисною кришкою. У гарячої рідини не повинно бути жодних шансів потрапити на дитячу шкіру. Ізабелла підібрала з підлоги плюшевого жирафа Лілі й повернулася на кухню, а отже, вийшла з кадру.

      – Мам…

      Камера не записувала звук, тож Майя розвернулась і глянула на дочку, яка стояла на сходах. Тілом розлилося знайоме тепло. Вона могла цинічно ставитися до всього, що становило переважну частину процесу батьківства, але, коли дивишся на свою дитину і решта світу наче віддаляється, все, крім цього личка, перетворюється на декорацію для нього, стає далеким тлом – це почуття Майя цілком розуміла.

      – Привіт, кицюню.

      Майя десь читала, що словниковий запас дворічної дитини в середньому становить п’ятдесят слів. Це скидалося на правду. І слово ще посідало в списку малюка дуже важливе місце. Майя поквапилася нагору, перехилилася через захисну сітку й узяла Лілі на руки. Дівчинка міцно стискала одну з великих і незнищенних картонних книжечок, а саме: скорочену версію класичної «Одна риба, дві риби, червона риба, синя риба» доктора Зюсса.[13] Останнім часом вона тягала цю книжку з собою всюди, так, як деякі діти тягають іграшкових ведмедиків. Книга замість набитої ватою тварини – це безмірно тішило Майю.

      – Хочеш,

13

Доктор Зюсс (Теодор Зюсс Ґейзел) – культовий американський дитячий письменник.