Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

зупинилась.

      – Перепрошую?

      – Я не хочу, щоб ти вешталася біля моїх дітей.

      – Твоїх?… – Майя підійшла ближче до нього. – Не хочеш пояснити?

      Лють, яка шаленіла в його очах, схоже, розвіялась. Едді ковтнув слину, відвів очі й проказав:

      – Ти не розумієш.

      – Чого не розумію?

      – Саме ти воювала за нас, аби інших не спіткала така участь. Завдяки тобі ми почувались у безпеці, колись.

      – Колись?

      – Так.

      – Я не розумію, – сказала вона.

      Він нарешті зустрівся з нею поглядом.

      – За тобою йде смерть, Майє.

      Вона просто стояла там. Десь увімкнули телевізор. До них долинули приглушені оплески.

      Едді роздивлявся свої пальці.

      – Війна. Клер. Тепер Джо.

      – Ти мене звинувачуєш?

      Він відкрив рота, закрив його, спробував знову.

      – Мабуть, не знаю, мабуть, смерть знайшла тебе в якійсь дірі в пустелі. А можливо, вона завжди була в тобі і ти якимось чином випустила її чи вона супроводжувала тебе додому.

      – Це якась маячня, Едді.

      – Може, і ні. Чорт, мені подобався Джо. Він був хорошою людиною. А тепер і його не стало, – Едді підвів до неї очі. – Я не хочу, щоб хтось із тих, кого я люблю, був наступним.

      – Ти ж знаєш, я б нікому не дозволила нашкодити Деніелу чи Алексі.

      – Гадаєш, ти настільки могутня, Майє?

      Вона не відповіла.

      – Ти б нікому не дозволила зашкодити Клер чи Джо. Що про це скажеш?

      Напруження, розслаблення.

      – Ти верзеш казна-що, Едді.

      – Забирайся з мого дому. Забирайся й більше не приходь.

      Розділ 4

      Тиждень по тому червоний «Buick Verano» повернувся.

      Майя йшла додому після затяжного дня навчальних польотів. Вона втомилась і зголодніла, і все, чого їй хотілось, – прийти додому й відпустити Ізабеллу. Але кляте червоне авто нагадало про себе.

      Як їй краще повестись?

      Щойно вона почала перебирати можливі варіанти, «Buick» знову звернув. Ще один збіг, чи водій зрозумів, що вона просто їхала додому? Майя готова була схилитися до другого варіанта.

      Коли вона під’їхала, біля дому чекав зі своїм пікапом брат Ізабелли, Гектор. Він зазвичай підвозив няньку додому, коли закінчував працювати в саду.

      – Вітаю, місіс Буркетт.

      – Привіт, Гекторе.

      – Я щойно закінчив із клумбами, – він застібнув до самої шиї свою толстовку з капюшоном – незвичний вибір для такої погоди. – Вам подобається?

      – Чудово виглядає. Можна попросити тебе про одну послугу?

      – Звісно.

      – Будинку моєї сестри не завадить вправна рука. Якщо я тобі заплачу, зможеш підстригти там траву й трохи прибрати?

      Схоже, ця ідея збентежила Гектора. Їхня родина працювала виключно на Буркеттів. Вони платили їм зарплатню.

      – Я спочатку запитаю Джудіт, – сказала Майя.

      – Тоді, звісно, я залюбки.

      Майя прямувала до будинку, коли дзеленькнув її телефон. Прийшло повідомлення від Алекси.

      Футбол у п’ятницю. Ти прийдеш?

      Майя вигадувала різні причини,