Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

сама знайдеш убивць Джо.

      Це було не питання. Тиша на мить зависла між ними, як волога в повітрі.

      – Я тут, якщо тобі потрібна допомога. Ти ж знаєш, так?

      – Знаю, – і потім додала: – Ти довіряєш мені, Шейне?

      – Своє життя довірю.

      – Тоді облиш це.

      Шейн допив пиво й пішов до дверей.

      – Мені потрібна ще одна річ, – сказала Майя.

      Вона передала йому папірець.

      – Що це?

      – Номерний знак на червоному «Buick Verano». Я маю знати, кому належить це авто.

      Шейн скривився.

      – Я не ображатиму жодного з нас запитанням, навіщо це тобі, – сказав він. – Але це буде остання послуга.

      Він по-батьківськи поцілував її у маківку й пішов.

      Майя подивилась на свою сплячу дочку. Тоді попленталася коридором до спортивного залу, обладнаного надсучасними тренажерами, збудованого Джо ще тоді, коли вони сюди перебралися. Спершу попрацювала з легкою вагою – упор присівши, з лавки, згинання, а тоді встала на бігову доріжку. Цей будинок завжди видавався їй надто великим, надто модним. Її родина аж ніяк не була бідною, однак таке багатство їй не пасувало. Майя не відчувала тут затишку, ніколи, але так жили Буркетти. Ніхто насправді не покидав території родини – їхнє об’єднання тільки розширювалося.

      Вона добряче потренувалася – від спорту їй завжди кращало. Коли закінчила, повісила рушник на шию й ухопила холодний «Bud».[12] Притиснула пляшку до чола. Холодно й приємно.

      Майя посунула мишку, розбудила комп’ютер і поринула в Інтернет. Набрала адресу сайту «Дзвону Корі» й почекала, доки він завантажиться. Інші подібні сайти, типу «Wiki Leaks», мали серйозний дизайн – шаблонний, монохромний, інформативний. Корі просунувся значно далі в справі візуальної стимуляції. Гасло, написане різними шрифтами вгорі сайту, було простим і крикливим: «Ми Даємо Вам Дзвін, Але Бити У Нього Вам».

      Це був цілий феєрверк кольорів. З іконками відео. Поки сайти-конкуренти применшували будь-які гіперболи, Корі вдавався до найгучніших та найдешевших слів-наживок: «Краща Десятка Способів, Якими Уряд Вас Контролює – Номер Сім Просто Зведе Вас Із Розуму!», «Волл-Стрит Ганяється За Вашою Капустою… І Ви Не Повірите, Що Стається Потім», «Думаєте, Копи Тут Для Того, Щоб Вас Захищати? Подумайте Ще Раз», «Ми Вбиваємо Цивільних. Чому Чотиризіркові Генерали Нас Ненавидять», «Двадцять Ознак Того, Що Ваш Банк Вас Грабує», «Найзаможніші Люди Світу Не Платять Податки – Як Вам Теж Їх Не Платити», «На Якого Диктатора Ви Схожі? Пройдіть Тест».

      Майя зайшла до архіву й знайшла старе відео. Вона не мала певності, чому вирішила дістати його саме з сайту Корі – на YouTube висіли десятки варіантів. Запросто можна було піти туди, але взяти його саме з першоджерела чомусь здавалося правильним.

      Хтось злив Корі Рудзинські те, що починалось як рятувальна місія. Чотирьох солдатів, трьох із яких Майя знала й любила, убили із засідки в Аль-Каїмі, неподалік від кордону Іраку та Сирії. Двоє були ще живі, однак затиснуті ворожим вогнем. Чорний позашляховик рухався до них. Майя та Шейн мчали на повній швидкості в легкому воєнному гелікоптері «Boeing MH-6 Little Bird» і почули нажахані крики про допомогу

12

Марка американського пива.