Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

Філ підтягнув свої шорти.

      – Це, – махнув він на футбольне поле, – моє поле бою. Я генерал, вони – мої солдати. Ви ж не посадите тупого піхотинця за штурвал F-16 чи якоїсь іншої машини, так?

      Майя справді відчувала, як поволі закипає кров у венах.

      – Давайте прояснимо, – сказала вона, примудряючись все-таки зберігати рівний тон. – Ви прирівнюєте футбольний матч до війн в Афганістані та Іраку?

      – А ви не бачите нічого спільного?

      Напруження, розслаблення, напруження, розслаблення, напруження, розслаблення. Дихай рівно.

      – Це спорт, – мовив тренер Філ, знову вказавши на поле, – серйозний спорт, конкуренція, і – так, це дещо схоже на війну. Я не даю цим дівчаткам розніжуватися. Це вже не п’ятий клас із цукерками та веселками. Це вже шостий. Реальний світ. Ви мене розумієте?

      – Правила ліги викладені на сайті…

      Він схилився ще ближче, так, що козирок бейсболки торкнувся її голови.

      – Мені начхати на те, що там у них на сайті. Маєте претензії – подайте офіційну скаргу футбольній раді.

      – Де ви – президент.

      Тренер Філ широко посміхнувся.

      – Маю тренувати своїх дівчаток. Па-па.

      Він тріпонув пальцями на прощання й повільно розвернувся назад до поля.

      – Краще вам не повертатися до мене спиною, – сказала Майя.

      – І що ви зробите?

      Не варто було. Вона це знала. Треба було просто залишити все, як є. Не потрібно було ускладнювати ситуацію для Алекси.

      Напружити, відпустити, напружити…

      Проте, поки ці піднесені думки вирували в голові Майї, її руки думали інакше. Вона блискавично зігнулася, ухопила його за шорти і, відчайдушно сподіваючись, що він не з голозадих командос, стягнула їх аж до щиколоток.

      За короткий відтинок часу сталося таке.

      Натовп голосно задихнувся. Тренер, убраний у тісні білі плавки, так само блискавично нагнувся, щоб повернути шорти на місце, однак заточився й гепнувся на землю.

      Натовп зареготав.

      Майя чекала.

      Тренер Філ швидко відновив рівновагу. Він вистрибом підхопився, натягнув шорти й посунув на неї. Його обличчя червоніло від люті та сорому, наче ліхтар у кварталі розпусти.

      – Ти, стерво…

      Майя внутрішньо зібралась, однак не поворухнулася.

      Тренер Філ здійняв кулак.

      – Давай, – сказала Майя, – дай мені привід вирубити тебе.

      Тренер зупинився, подивився Майї у вічі, щось там побачив і опустив руку.

      – Ти того не варта.

      «Годі», – майнуло в голові Майї.

      Вона вже майже шкодувала про свій вчинок, про те, що показала племінниці поганий приклад, відповіла насильством на насильство. З-поміж усіх людей саме їй не варто було цього робити. Проте, коли Майя глянула на Алексу, очікуючи побачити її наляканою чи приниженою, натомість вона помітила на обличчі дівчинки слабку посмішку. Це не був усміх розплати чи задоволення від приниження тренера. Це говорило про дещо інше.

      «Тепер вона знає», – подумала жінка.

      Сама Майя про це дізналась у війську, але, звісно ж,