Син начальника сиріт. Адам Джонсон

люди з сорок п’ятим розміром взуття.

      Перші кілька хвилин американці були сама діловитість, чітко за інструкцією виконали процедуру, яка полягала здебільшого в бадьорому підійманні й опусканні чорних гвинтівок. Вони пішли через рубку та камбуз до долішніх приміщень. З палуби було чути, як вони проходили там, унизу, перегукуючись: «Чисто-чисто-чисто».

      З ними був морський офіцер із Південної Кореї, який залишився нагорі, поки американці утримували корабель. Він був бадьорий, у свіжій білій формі, назвався Пак. На ньому був білий шолом із білою та блакитною смугами, облямований сріблястим металом. Він вимагав декларацію, форму реєстрації належності судна й ліцензію капітана – нічого з цього в них не було. Де прапор, цікавився Пак, і чому вони не відповіли на їхній сигнал?

      У сітях колихалися креветки. Капітан наказав першому помічникові звантажити їх у бочку.

      – Ні, – мовив Пак і показав на Чона До. – Хай це він зробить.

      Чон До подивився на капітана. Той кивнув. Чон До пішов до сіті і спробував зупинити її, щоб не гойдалася. Хоча він багато разів бачив, як це роблять, сам ще ніколи не розвантажував. Спробував вирахувати, коли сіть гойднеться над бочкою, смикнув за шнур, і креветки посипалися в бочку, а тоді – й мимо, на палубу, на дошки для потрошіння риби і, нарешті, на черевики Чона До.

      – А ти зовсім не схожий на рибалку, – засумнівався Пак. – Поглянь на свою шкіру, руки. Зніми сорочку.

      – Тут командую я, – сказав капітан.

      – Зніми сорочку, шпигуне, або я скажу американцям, щоб вони з тебе її зняли!

      Не встиг Чон До розстібнути й трьох ґудзиків, як Пак побачив відсутність татуювання.

      – Я неодружений, – пояснив Чон До.

      – Значить, неодружений… – повторив Пак.

      – Він сказав, що неодружений, – підтвердив капітан.

      – Північна Корея не випустила б тебе в море нежонатого. Хто за тебе сяде, якщо втечеш?

      – Послухайте, – втрутився стерновий. – Ми рибалки, ми повертаємося в порт. То й усе.

      Пак розвернувся до другого помічника.

      – Як його звати? – спитав він про Чона До.

      Другий помічник нічого не сказав. Подивився на капітана.

      – Ти на нього не дивись! – прикрикнув Пак, підійшовши ближче. – Яка його посада?

      – Посада?

      – На кораблі, – уточнив Пак. – Гаразд, яка твоя посада?

      – Другий помічник.

      – Гаразд, другий помічнику, – сказав Пак і показав на Чона До. – Оцей безіменний товариш. У нього яка?

      Другий помічник відповів:

      – Третій помічник.

      Пак зареготав.

      – Авжеж, третій, значить, помічник! Це чудово, просто клас! Я колись шпигунський роман напишу й назву його «Третій помічник». Шпигуни срані, як ви вже мені набридли. Ви шпигуєте за вільними народами, намагаєтеся підірвати демократію.

      Нагору вийшли деякі з американців. На обличчях і плечах у них були чорні смуги після лазіння вузькими обгорілими