Син начальника сиріт. Адам Джонсон

називають цей жолоб фокстротом, – сказав він.

      Удалині, на лінії припливу, Чон До побачив якесь судно. Погукав першого помічника, і вони разом його освітили. То був розбитий патрульний катер, який одним боком сидів на камінні з молюсками. Жодних розпізнавальних знаків на ньому не було, на скелях він пролежав довгенько. Антена була мала й закручена гвинтом, тож Чон До розсудив, що радіо, яке варто рятувати, там нема.

      – Певно, що розбилося воно деінде, а катер сюди прибило, – зауважив капітан.

      Чон До не був так уже цього певний. Стерновий промовчав.

      – Пошукайте шлюпки, – наказав капітан.

      Другому помічникові було прикро, що він стоїть не з того боку судна.

      – Перевірити, чи хтось вижив? – спитав він.

      – Просто присвіти оцим ліхтарем, – сказав йому стерновий.

      – Є що-небудь? – поцікавився капітан.

      Перший помічник похитав головою: нема.

      Чон До побачив червоний вогнегасник, причеплений біля стерна, і, хоч як би йому хотілося, щоб вогнегасник був і на «Чунмі», він промовчав, і вони зі свистом промчали далі повз місце аварії.

      – Певне, нема там такої шлюпки, заради якої варто піти на дно, – нарікав капітан.

      Вогонь на «Чунмі» гасили відром, тож такий момент, коли треба залишати корабель і другий помічник виявив би, що шлюпок нема, так ніколи й не настав.

      Другий помічник спитав:

      – А що там із тією шлюпкою?

      – Ти світи давай, світи, – нагадав стерновий.

      Вони пройшли ту протоку, і, немовби зірвавшись із ланцюга, «Чунма» вскочила в тихіші води. Скелястий зад острова був над ними, а за півкілометра від них нарешті заблищала, замінилася від зовнішніх течій велика лагуна. Отам і могли збиратися креветки. Ліхтарі погасили, приглушили двигун і ввійшли до лагуни за інерцією. Невдовзі круговий приплив потягне їх назад. Течія була постійна, спокійна, поволі наростала, і, навіть коли кіль торкнувся піску, ніхто особливо не хвилювався.

      Унизу стирчали прямовисні обсидіанові скелі, берег був крутий і склисто поблискував: уже сам цей блиск здавався таким гострим, що об нього можна порізати ногу. У пісок вчепилися маленькі покручені деревця, і в синюватому світлі видно було, що вітер покрутив їм навіть глицю. Понад водою при місяці було видно купи намитого з проток каміння.

      Машиніст розвернув стріли, тоді закинув сіті у воду, намочивши їх, щоб під час швидких прогонів вони були під водою. Помічники перевірили троси та блоки, потім підняли сіть перевірити, чи нема в ній креветок. Із зеленого нейлонового плетива і справді витрусили кілька креветок, але було там і ще дещо.

      На палубі, серед кількох десятків креветок, що возилися і світилися фосфором, виявилися дві кросівки. Розпаровані.

      – Американське взуття, – визначив машиніст.

      Чон До прочитав напис на кросівці:

      – «Найк».

      Другий помічник схопив кросівку.

      Чон До помітив у його очах хвилювання.

      – Ні, не бійся, – заспокоїв він другого помічника, – дівчата пливуть далеко