Син начальника сиріт. Адам Джонсон

чоловіка на заміну, і тепер капітан був сам. До того ж роки, що він провів у в’язниці, додали до його службового боргу державі, тож пенсії в нього не буде.

      – Мороз може розчавити судно повністю, – раптом промовив капітан, – скувати все: металеві одвірки, замки, зачинити тебе наглухо внизу, де баки з відходами, і ніхто, ніхто не прийде з відром гарячої води тебе визволяти.

      Капітан ні на що не дивився, і Чон До гадав, чи не йому призначаються ці тюремні спогади: бо приносив же на палубу ту апаратуру, і ось капітан, викликаючи свої спогади, натякає, що може з того бути.

      Коли споночіло й усі пішли вниз, Чон До запропонував другому помічникові три пачки цигарок, щоб той виліз на стернову рубку й покрутив трохи стовп із гучномовцем.

      – Зроблю, – сказав другий помічник. – Тільки давай не цигарками віддячиш: я хочу веслувальниць послухати.

      Хлопець усе питав Чона До, які з себе такі міста, як Сеул і Токіо, і не вірив, що той ніколи не бував у Пхеньяні. Хлопчина лазив не надто швидко, але його розбирала цікавість, як працює радіо, а це вже півділа. Чонові До він допомагав потягти шплінт так, щоб антену можна було підіймати й спрямовувати на воду.

      Потім вони сиділи на коробці лебідки, ще теплій, і курили. Вітер досі гув у їхніх вухах, роздмухував вогники цигарок. Іншого світла на воді не було, і лінія обрію відділяла абсолютну чорноту води від молочної темряви повного зірок неба. Угорі пливла парочка супутників, кудись на північ – немов слідами падучих зір.

      – Оці дві кралі в човні, ти як гадаєш, вони заміжні? – спитав другий помічник.

      – Не знаю, – відказав Чон До. – А яка різниця?

      – Це ж уявляєш – років зо два пливти навколо світу? Навіть якщо в них нема чоловіків, а як же всі інші, люди, які в них там лишилися? Цим дівкам що, правда на всіх насрати?

      Чон До прибрав дрібку тютюну з язика і глянув на хлопця, який примружено дивився на зірки, заклавши руки за голову. Хороше питання: «А як же люди, які в них там лишилися?» – тільки чого другому помічникові про таке питати?

      – Це ж увечері, – нагадав Чон До, – тут усі говорили про сексуальних мандрівниць, усі були за них. Вони тебе чимось напружують?

      – Я просто думаю собі, що це їм стукнуло – отак узяти й попливти навколо світу?

      – А ти б хіба не зробив так, коли б міг?

      – По-моєму, так не можна. Хто їх виручить – тут ці хвилі, крижини, і човник такий маленький? Хтось мав їх зупинити. Хтось мав цей дур їм із голови вибити.

      Хлопцеві, схоже, нечасто випадало серйозно над чимось замислюватися, він сам дивувався, що в нього в голові робиться.

      Чон До вирішив спробувати його переконати.

      – Вони вже на півдорозі, – зауважив він. – До того ж вони, мабуть, нехилі спортсменки. Вони для цього тренувалися, може, вони це дуже люблять. І коли ти кажеш «човен», то не треба уявляти таке старе корито, як оце в нас. Вони ж американки, у них і човен із технікою всілякою, зручностями, електронікою – що ж ти їх уявляєш, як дружин партійних шишок на веслах у якійсь розвалюсі?!

      Другий