Син начальника сиріт. Адам Джонсон

і в навушниках фонове шипіння провалля більше нагадувало повільне, моторошне потріскування смерті від високого тиску. Знизу не було чути нічого – усі підводні човни перемовлялися на ультранизьких частотах. А проте Чон До спрямував свою параболічну антену на хвилі й повільно пройшовся нею від носа до корми. Мав же звідкись іти той загадковий сигнал. Як же інакше він був ніби з усіх боків, коли йшов не знизу? Чон До просто фізично відчував на собі погляди матросів.

      – Що, знайшов там щось? – поцікавився машиніст.

      – Та ні, – сказав Чон До. – Навпаки, загубив.

      Коли світало, Чон До спав, а тим часом команда – стерновий, машиніст, перший і другий помічники, навіть сам капітан нарівні з ними – увесь день пакувала акулячі плавці в ящики, пересипаючи льодом і сіллю. Китайці платили твердою валютою, а ці плавці їх дуже цікавили.

      Чон До прокинувся перед вечерею, яка для нього була сніданком. Доки посутеніє, йому ще треба було надрукувати звіти. На «Чунмі» колись була пожежа, яка охопила камбуз, носову частину, половину койок, від яких лишилися тільки бляшані полиці, чорне дзеркало й туалет, де унітаз від жару тріснув надвоє. Але пічка ще працювала, і було літо, тож усі їли, сидячи просто на палубі, звідки було видно рідкісний захід сонця. На обрії бовваніла група транспортних суден американського флоту – такі великі, аж важко уявити, що вони можуть рухатися, тим більше плавати. Здалеку вони скидалися на архіпелаг, настільки постійний і давній, що на ньому мали б бути свої народи, своя мова, свої боги.

      Переметом спіймали групера, щоки якого одразу з’їли сирими, і черепаху, яка рідко ловиться на гачок. Готувати черепаху треба було цілий день, а рибу вони одразу спекли цілою і повитягали пальцями кістки. Спіймався й кальмар, але капітан не потерпів би його на борту. Він не раз читав команді цілу лекцію щодо кальмарів. Капітан уважав восьминога наймудрішою істотою в океані, а кальмара – найлютішою.

      Вони познімали сорочки, хоча сонце й сідало, і закурили. «Чунма» пливла без стернування, підскакуючи серед хвиль, по палубі качалися рятувальні кола, і навіть кабелі та поруччя засяяли помаранчево від схожого на піч призахідного світла. Рибалкам жилося добре – не треба було постійно доганяти нескінченні фабричні норми, на кораблі не було гучномовця-матюкальника, який цілий день вигукував урядові повідомлення. Їсти було що. І хоч вони й почувалися незатишно через цього підслуховувача-радиста на борту, його присутність означала, що в судна є всі необхідні талони на пальне і, навіть якщо Чон До поведе корабель туди, де вилов буде гірший, їм однаково дадуть додаткові талони на харч.

      – Ну що, третій помічнику, – сказав стерновий, – як там наші дівчата?

      Іноді вони жартома називали Чона До третім помічником.

      – Підпливають до Хоккайдо, – розповів Чон До. – Принаймні минулої ночі були там. Роблять тридцять кілометрів на день.

      – Що, і досі голі? – поцікавився машиніст.

      – Тільки та, що вночі, – відказав Чон До.

      – Пливти